© Феогнід
© Г.Кочур (переклад), 1936
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 141-142.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
"Кірне, при доброму розумі бувши, тобі розповім я..."
"Коней, ослів, баранів, добираємо добрих ми, Кірне..."
"Чернь пустодумну п'ятою притиснути треба міцніше..."
"Бідність найбльше гнітить благородного мужа, о Кірне..."
"Правду говорять, мій Кірне..."
"Кожному смертному краще на світ не родитися зовсім..."
Теогнід, автор двох книг елегій, жив, очевидно, в другій половині VI ст. до н. є. В його елегіях яскраво відбивається класова боротьба, що точилася між аристократією і народом його рідного міста Мегари. Внаслідок цієї боротьби Теогнід, запеклий аристократ, був вигнаний з міста і протягом дальшого свого життя мандрував по різних країнах, шукаючи собі притулку у владарів цих країн. У своїх елегіях (по суті це гномологія - збірник моральних сентенцій) він звертається з напучуваннями до якогось свого друга - юнака Кірна, щоб навіяти йому класові почуття й поняття про благородність і честь, навчити його зневажати простий народ, «низько-народжених», і, крім того, висловити свій безрадісний погляд на життя - наслідок поразки його в класовій боротьбі і безпритульного блукання на чужині.
Кірне, при доброму розумі бувши, тобі розповім я,
Що від найкращих людей чути мені довелось.
Коней, ослів, баранів добираємо добрих ми, Кірне,
Кожен бажає від них мати найліпший приплід.
А благородний бере собі жінку із роду низького,
Лиш би з собою вона грошей у дім принесла.
Жінка шляхетна також не зречеться дружитися з мужем
Простого роду, бо їй краще багатство, ніж рід.
Гроші в пошані тепер. Благородний бере собі просту,
І благородну - низький. Гроші змішали усіх.
Тож не дивуй, Поліпаїде, що громадян потьмарились
Роди: велике й низьке перемішалось у нас.
Чернь пустодумну п'ятою притиснути треба міцніше,
Вістрям колоти її, шию схилити в ярмо:
Люду з такою любов'ю до деспотів, мабуть, відколи
Сонце сіяє вгорі, ще не бувало ніде.
Бідність найгірше гнітить благородного мужа, о Кірне,
Гірше, як старість важка, гірш, як пропасниця зла.
Щоб від нужди врятуватися, краще з високої скелі
Кинутись, краще знайти смерть у безодні морській.
Той, кого злидні спіткали, уже ні зробити не може,
Ані сказати чого - скутий у нього язик.
Зевсе, дивуюсь тобі я. Усім володієш ти світом.
Влада безмежна твоя. Слава велика тобі. [141]
Серце і думка людини відкриті для тебе достоту;
Царю, потуга твоя рівних не має собі.
Чом же трапляється так, що всім посилаєш, Кроніде,
Долю однакову ти - праведним людям і злим,
Тим, що добро і покору шанують, і тим, що душею
Несправедливі, всякчас намірів повні лихих?
Правду говорять, мій Кірне: найкраще в людині - то розум,
А недоумство людське справді найгірше за все.
Кожному смертному краще на світ не родитися зовсім,
Краще не бачить йому променів сонця ясних,
А народившись - Аїдову браму пройти якнайшвидше,
Щоб у земній глибині сном непробудним заснуть. [142]
© Aerius, 2003