© Езоп
© А.Білецький (переклад), 1938
© Ю.Мушак (переклад), 1938, 1961
Джерела: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 130-133.[1-9 байки]; Лісовський А.М., Пультер С.О. Зарубіжна література: Хрестоматія для 6 класу. К.: Вежа, 1994. 504 с. С.: 92-93.[10-13 байки]; Зарубіжна література. 6 клас. Хрестоматія. Тернопіль: Навчальна книга, Богдан, 1999. 400 с. С.43-44 [14, 15 байки].
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
Переклад А.Білецького:
Переклад Ю.Мушака:
Байка (грецьке айнос - глибоко думне оповідання, що потребує, як за гадка, відповідного тлумачення; згодом також апологос-«притча», як жанр народної усної творчості з давніх-давен сформувалася або проторувала собі а шлях у світ старогрецьких міст-держав.
Що в Греції існувала певна байкова традиція вже в VIII-VII ст. до н. є., доводить, наприклад, байка, переказана Гесіодом у його поемі «Роботи і дні». Зміст її такий: Яструб, спіймавши Соловейка, що жалісно пискав у нього в кігтях, наказує йому мовчати, бо, мовляв, все одно він - Яструб - сильніший і від нього залежить, чи з'їсти слабшого Соловейка, чи пустити його на волю. Той нерозумний, хто хоче змагатися з дужчим, бо не переможе, а тільки завдасть собі лиха. Крім Гесіода, переказували байки або створювали їх за готовими зразками ще й Архілох, Стесіхор, Сімонід.
В Архілоха розповідається про те, як заприятелювали Орел з Лисом, як Орел зрадив його, а той помстився; як Мавпа ридала на могилах великих людей, оплакуючи їх як своїх предків, а Лисиця сказала їй: «Добре ти збрехала, бо з цих померлих ніхто не підведеться, щоб покарати тебе за твою брехню».
Ця байкова спадщина, яка «ходила» в народі, поступово зростаючи й ускладнюючись, була, за легендою, вперше літературно оброблена Есопом. Але вже за античних [130] часів справжнє буття Есопа викликало багато сумнівів. Перше згадування про нього знаходимо у відомого старогрецького історика й географа V ст. до н. є. Геродота, який називає його рабом Іадмона на острові Самосі за часів фараона Амазіса (середина VI ст. до н. є.) і розповідав про його насильницьку смерть. З цього оповідання, очевидно, розвинулися пізніші, а на підставі їх склалася ціла народна книга про життя Есопа, горбаня-фрігійця (Фрігія - країна в Малій Азії), який був рабом Ксанта, вчителя філософії, «хоча й невігласа»; згодом Есоп був визволений від рабства і служив при дворі лідійського царя Креза. Крез послав його в Дельфи з грошима для храму, але Есоп повернув йому гроші, кажучи, що не варт їх туди передавати. Саме в Дельфах ніби загинув Есоп, скинутий з скелі за блюзнірство. Звичайно, всі ці подробиці були вигадані значно пізніше, ніж склалися прозаїчні байки з несталою мораллю, фантастичними ситуаціями, де переважно діють тварини. Вже за античних часів були спроби впорядкувати ці байки, об'єднавши їх у збірнику. Перший, хто зібрав їх, був Деметрій Фалерейський (350 р. до н. є.), державний діяч, філософ і письменник IV ст. до н. є.
Із збірок, які збереглися до нашого часу, найстаріша укладена (І ст. н. є.) вільновідпущеником імператора Октавіана Августа, Федром, який переказав байки в латинських віршах. З книги Федра утворилася пізніша латинська прозаїчна версія, зв'язана з ім'ям якогось Ромула, що мала великий вплив на розвиток байкового жанру за середньовіччя і в епоху Відродження. В III ст. н. є. обробив байки Бабрій (очевидно, погречений римлянин) у грецьких віршах; в IV-V ст. н. є. латинськими віршами їх обробляв Авіан. В XI ст. складеш були дві прозаїчні версії, які використав монах Максим Плануда (І300) для свого збірника Есопових байок, до якого він додав також докладний «Життєпис Есопа».
Щодо подальшого поширення байок Есопа в європейській літературі, то досить буде згадати, що всі європейські письменники, які складали байки, тією або іншою мірою були спадкоємцями Есопа. В українській літературі можна простежити те ж саме наслідування; це буде особливо наочно для читача, коли він зіставить з наведених нижче байок такі, як «Ворон і Лисиця», «Мурашки й Цикада» з відповідними байками Л. Глібова: «Ґава й Лисиця», «Коник-Стрибунець».
О.Білецький
Ворон, схопивши шматок м'яса, сів на дерево, а Лисиця, побачивши його й задумавши відібрати собі м'ясо, зупинилася й почала йому казати, який він величний та гарний, і що йому личило б над усіма птицями царювати, і що так би воно й було, коли б він мав ще голос.
Тоді він, вирішивши довести їй, що й голос має, кинув м'ясо й закричав на всю горлянку, а вона, схопивши м'ясо й втікаючи, сказала: «О, Вороне, все ти маєш - лише розуму тобі бракує!»
Нерозумного чоловіка словом можна вмовити.
Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: «Мені все було ніколи, я співала». На це Мурашки, сміючись, відповіли: «Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку».
Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати. [131]
Лисиця стрибнула через пліт і, щоб не послизнутися, вхопилася за Терен. Обідравши лапу і погано себе почуваючи, почала дорікати Тернові, що той завдав їй ще гіршого нещастя, коли вона в біді шукала в нього порятунку. А Терен заперечив: «Ой, як же ти помилилася, надумавши вхопитися за мене, коли я сам звик до всіх чіплятися».
Трапляються такі нерозсудливі люди, що вдаються по допомогу до тих, для кого більш природна річ шкодити.
Хлібороб, відчувши, що скоро помре, вирішив навчити своїх дітей добре обробляти землю. От він покликав їх і сказав: «Діти, в одному з моїх виноградників закопано скарб». Після його смерті діти взялися за лемеші та мотики і скопали все своє поле, але так і не знайшли скарбу. Зате врожай з виноградника був у декілька раз більший.
Байка доводить, що скарб для людей - це набуте працею.
Хліборобові діти між собою не мирилися. Він їх часто вмовляв, але слова не допомагали. Тоді Хлібороб вирішив вплинути на них ділом і сказав їм принести в'язку різок. Коли вони виконали те, що він їм загадав, батько [132] дав їм в'язку і наказав зламати її. Але діти, хоч як силкувалися, не змогли цього зробити. Тоді батько розв'язав в'язку і дав кожному по різці. Коли вони легко переламали їх, батько промовив: «Отак і ви, діти, якщо будете дружні, вас не подолають вороги, коли ж житимете в незгоді, вас легко переможуть».
Байка доводить, що коли згода між людьми - їх важко перемогти, коли незгода - легко.
Хлібороб узимку знайшов задубілу від холоду Змію і, пожалівши її, поклав за пазуху. Змія відігрілася, прийшла до пам'яті і вкусила свого благодійника. Хлібороб, умираючи, сказав: «Страждаю по заслузі, бо пожалів гадину».
Байка доводить, що негідники не змінюють своєї вдачі навіть і тоді, коли їм роблять найбільше добро.
Два приятелі подорожували разом. Коли назустріч їм Ведмідь. Один з них швидко вибрався на дерево і там сховався. А другий, що опинився на краю загибелі, впав на землю, удаючи з себе мертвого. Як тільки Ведмідь нахилив морду і почав обнюхувати його, він затамував подих, бо кажуть, звір не займає мертвого. Коли Ведмідь відійшов, його товариш спустився з дерева й запитав, що шепотів йому Ведмідь на вухо? А той відповів: «Щоб я надалі не подорожував з такими друзями, що тікають при небезпеці!».
Байка доводить, що справжніх друзів пізнають у біді.
Собака з шматком м'яса в зубах переходив убрід річку. Побачивши у воді свою тінь, він вирішив, що там - інший собака, з більшим шматком м'яса. Тому-то він кинув своє м'ясо і метнувся, щоб відібрати м'ясо в іншого собаки. Та сталося так, що він позбувся свого і другого не відібрав. Одне було недосяжне, бо його й не існувало, а друге попливло за водою.
Ця байка стосується зажерливої людини.
Вовк проковтнув кістку і всюди шукав порятунку. Натрапивши на Чаплю, він попросив її витягти за плату в нього кістку. Чапля встромила голову у вовчу пащу, витягнула кістку й зажадала обіцяної плати. Але Вовк їй відповів: «Мало тобі, що ти свою голову врятувала з вовчої пащі, а ти ще й плати вимагаєш?».
Ця байка доводить, що для негідників уже те, що вони не шкодять, є величезним, з їх погляду, благодіянням.
Молода Лисиця побачила, що з виноградної лози звисають грона, і захотіла дістати їх, але не змогла. Відходячи, сказала сама до себе:
- Вони кислі!
Так і в людей буває. Коли хто неспроможний досягти чогось, посилається на обставини.
Вовк побачив, що Ягня п'є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з'їсти. Отже, хоч він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповідало, що воно п'є, торкаючись води тільки краєчком губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив:
- Минулого року ти зневажило мого батька.
- Мене тоді й на світі не було, - відповіло Ягня.
Але Вовк сказав йому:
- Хоч би як ти виправдовувалось, я все одно тебе з'їм.
Так навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.
Гуси і Журавлі ходили по леваді і шукали собі їжі. З'явились мисливці, і рухливі Журавлі полетіли, а незграбні важкі Гуси потрапили мисливцям у руки.
Так буває і з людьми: коли в полісі вчиниться заколот, то бідняки легко рятуються, втікши до іншої країни, тоді як багатії, не наважуючись кинути своє майно, залишаються і часто стають рабами.
Козеня стояло на хаті й лаяло Вовка, що проходив поблизу. Вовк же відповів йому:
- Не ти мене лаєш, а місце!
Так зручні обставини надають людям сміливості.
Крук украв шматок м'яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця з захотіла відібрати м'ясо. Вона стала перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилось б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос.
Крук хотів похвалитися, що голос у нього є, закрякав і випустив м'ясо. Лисиця підбігла, схопила м'ясо і сказала: " О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем".
Ця байка стосується нерозумної людини.
У літню пору Мурашка, гуляючи по полю, збирала зернятка пшениці й ячменю і запасалася кормами на зиму. Побачив її Жук і здивувався, що вона така роботяща: працює навіть у той час, коли всі інші тварини, забувши про працю, відпочивають. Мурашка промовчала. Та коли прийшла зима і дощ розмив гній, зголоднілий Жук прийшов до Мурашки попросити трішки харчів. Тоді Мурашка сказала йому: "О Жуче, якби ти працював тоді, коли я, замість того, щоб лаяти мене, тобі не бракувало б тепер їжі".
Так і люди: при достатках не думають про майбутнє і тяжко бідують, коли їм зрадить доля.
© Aerius, 2003