Всеволод Ткаченко
Метеор світової поезії
(1995)


© В.Ткаченко, 1995.

Джерело: А.Рембо. П'яний корабель. К.: Дніпро, 1995. 224 с. - С.: 212-216.

Сканування та коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


 

Один із найвидатніших і найскладніших поетів другої половини XIX століття Артюр Рембо вражає своєю, за висловом С. Малларме, «безпрецедентною пригодою в історії мистецтва». Він дивує і блискавичністю свого льоту в небесах французької поезії, і бунтарською непокорою та неспокійною мандрівною долею, та перш за все - вагомим по значенню доробком, створеним протягом лишень чотирьох років, з 1869-го по 1873-й, в якому він спромігся ніби сфокусувати усю багатогранність світової поезії.

А. Рембо належить до тих поетів, які майже не друкувалися за життя і до яких слава прийшла посмертно. Кілька його перших віршів були надруковані в журналах, а починаючи з травня 1870 року, жоден твір не був опублікований, жоден примірник його виданої книжки «Сезон у пеклі» не був проданий.

Тільки в XX столітті Рембо здобуває загальне визнання. П. Елю-ар, Л. Арагон та інші французькі поети антифашистського Опору у передмові до підпільної збірки «Честь поетів» поставили його поруч з У. Уїтменом, В. Гюго і В. Маяковським - найбільшими поетами громадянської мужності. Перше повне видання творів А. Рембо було здійснено лише у 1946 році.

Народився Жан-Нікола-Артюр Рембо 20 жовтня 1854 року в глухому містечку Шарлевілі, за словами самого поета - «найідіотськішому з усіх провіційних міст». Це в Арденнах, у північно-східній Франції, недалеко від бельгійського кордону. Його батько, військовий, 1860 року покинув сім'ю з чотирма малими дітьми.

Освіту Артюр отримав у рідному місті. Навчання йому давалося легко, він був найкращим учнем, дивуючи вчителів своєю обдарованістю. На час навчання припадають його перші літературні спроби - збереглися і відомі під назвою «Перші прозові твори», які Артюр написав, коли йому виповнилося вісім років. Невдовзі хлопчина починає писати вірші латинською мовою, один з них був удостоєний [212] першої премії на академічному конкурсі. У січні 1870 року Артюрові вдається надрукувати свій вірш «Новорічні подарунки сиріт», написаний французькою мовою, в журналі «La Revue pour tous». О цій порі до Шарлевіля приїхав молодий викладач риторики Жорж Ізамбар, який відіграв чималу роль у вихованні естетичних смаків майбутнього поета. Ізамбар став духовним наставником юного віршувальника. Він прищепив йому любов до творчості Ф. Рабле, В. Гюго, Т. де Банвіля і познайомив допитливого початківця з молодим поетом Полем Демені.

Безрадісна закуткова атмосфера Шарлевіля, а надто гнітючий домашній деспотизм викликали протест у чутливій душі Артюра. Пізніше у вірші «Семилітні поети» Рембо так буде згадувати своє непорозуміння з матір'ю, яке потім спонтанно переросте у конфлікт з усім буржуазним суспільством:

Закривши зрештою записника свого,

Йшла Мати гордо геть, не бачачи того,

Що в голубих очах, під гулюватим лобом

Огиду син її таїв звичайним робом.

Весь день світився він слухняністю, такий

Покірливий, але сумління й дрижаки,

Здавалось, видають дворушництво в хлопчині *.

* Тут і далі переклад автора післямови. 

Школяр чотири рази втікав із дому. Однак треба сказати, що до конфлікту з матір'ю додалася ще й нагальна потреба мрійника міняти місце перебування, що зрештою вилилася у безкомпромісне бунтарство поета-новатора.

Хоч якою короткою була творчість А. Рембо, критика ділить її на три періоди. Перший період поетичної діяльності шарлевільського вундеркінда (1869 - травень 1871) характерний чітким розмежуванням добра і зла, гарячим почуттям симпатій до знедолених і бідних, своєю антимілітаристською (вірші «Сплячий в улоговині», «Хто на війні поліг...», «Блискуча перемога під Саарбрюкеном»), антиклерикальною («Покара Тартюфа», «Зло», «Злидарі в соборі») та [213] сатиричною («Ті, що сидять», «Присідання», «Венера Анадіомена» тощо) спрямованістю, надзвичайною активністю ліричного героя і максимальною наближеністю довколишнього за рахунок якнайяскравіших барв і символів. Неприйняття буржуазного світу поєднується в ній з протиставленням природи і цивілізації; викриття лицемірної моралі й потворностей міщанства - з болісним відчуттям трагічного в житті.

Варто зазначити, що вже в перших віршах юний Рембо виступив як зрілий майстер. Вивільняючи поезію з-під влади змертвілих канонів парнасців, уводячи до неї могутній потік простонародної мови, нові незвич ні зображальні засоби, мобільні образи, елементи дії, користуючись немислимими раніше в літературі метафорами, сміливо розриваючи синтаксичні й ритмічні одиниці, А. Рембо тим самим надає своїй поетичній мові невимушеної легкості й природної плинності. Так він на власних художніх принципах будує індивідуально неповторну поетичну мову, яка з одного боку черпає з багатств світової поетичної спадщини, а з другого прагне максимально наблизитись до розмовної народної мови.

На думку П. Неруди, «Рембо, перебудувавши всю поетику, зумів знайти шлях до вираження найшаленішої краси».

Про все це необхідно пам'ятати, щоб знайти вірний підхід до поезії А. Рембо. В основному формування світогляду й творчості А. Рембо відбувалося у 60-70-і роки минулого століття, коли Франція переживала великі потрясіння.

Події франко-прусської війни прямо-таки вторглися до низки поезій молодого поета, котрий не просто володіє вибагливою формою сонета, а й надає їй нового, глибоко природного й демократичного звучання.

Помітні зрушення у мінливій поетичній манері А. Рембо спостерігаються майже в кожному його новому сонеті. Поступово відступаючи від романтичного світосприйняття, він формується як непримиренний поет-бунтівник, що виступає проти реакційного устрою, проти традиційних цінностей буржуазного суспільства.

Розквіт творчості цього обдарованого поета відбувався в роки, коли в задумливому повітрі буржуазної Франції повіяло передгроззям [214] Паризької комуни. Сповнений бурхливої революційної пристрасті, його вірш «Руки Жанни-Марі» став одним із найпоетичніших гімнів Паризької комуни.

Другий період творчості (травень 1871 - 1872 р.) розпочинається декларацією поезії яснобачення. А. Рембо намагається знайти «універсальну» мову, тим самим закладаючи підвалини теорії й практики символізму. Він проголошує поета «викрадачем вогню» або «ясновидцем», що володіє недоступною для простих смертних «алхімією слова».

Важливе свідчення про цю теорію подає його лист поетові П. Демені від 25 травня 1871 року:

«Я кажу, що треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем.

Поет робить себе ясновидцем довгим, безмежним і обґрунтованим розладом усіх почуттів. Придатні будь-які форми любові, страждання, безуму. Він сам шукає, сам виснажує себе всілякими отрутами, аби мати лише квінтесенцію. Невимовна мука, коли йому потрібна вся віра, вся надлюдська сила, тоді він стає найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серед усіх - і Найученішим! Бо він досяг невідомого. Тому що він викохав більше, ніж будь-хто, свою душу, й так багату! Він досягає невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння,- він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!»

Це була пора написання поетичної перлини «Голосівки», чиї рядки химерно відтворюють відповідність звуків і кольорів, і чотиривірша «Рожево плакала зірниця...», що також кольорописанням пов'язаний з цим славнозвісним сонетом, і хрестоматійної поезії «П'яний корабель», в якій Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець, і окремого циклу «Останні вірші», де бунтівний тон, революційний пафос поступаються настроям приреченості, виразними трагічними мотивами. Сатиричний дух поезій сходить нанівець, колишня активність ліричного героя зникає.

До третього, й останнього, періоду (1872 - 1873 роки) належить [215] насамперед цикл віршів у прозі «Осяяння», що, як і інший шедевр, збірка поезій П. Верлена «Романси без слів», був написаний в Англії, коли обидва поети вели надзвичайно нужденне й стражденне існування. Лебединою піснею Артюра Рембо стала закінчена й видана в 1873 році книжка «Сезон у пеклі», в якій автор рішуче зрікається своєї попередньої символістської концепції яснобачення.

Змінивши поетичні шукання на фах агента торгових фірм (із тією ж самою метою самоствердження), А. Рембо останні роки свого життя проводить у далеких мандрах по Азії та Африці. Тяжко хворим повертається він до Франції і 10 листопада 1891 року помирає у лікарні в Марселі.

Минуло понад сто років, як метеором проблиснув Артюр Рембо на поетичному небосхилі Франції, а голос поета долинає до нас і сьогодні, допомагаючи краще і глибше зрозуміти сучасну світову поезію.

Творчість Рембо давно привертала увагу українських поетів. Значний інтерес до неї виявили Юрій Клен (Освальд Бургардт) і особливо Василь Бобинський, численні переклади якого (в 30-і роки в Харкові він готував окреме видання віршів французького поета в українській інтерпретації) мають своєрідний колорит. Крім них, поезії Артюра Рембо перекладали Микола Терещенко, Григорій Кочур, Микола Лукаш, Дмитро Павличко, Григорій Латник, Василь Стус та інші.

Відпливаючи від берегів Сени, корабель поезії А. Рембо не раз причалював біля Дніпрових круч. А нині на його борту - найповніше видання творів великого француза українською мовою.

Всеволод ТКАЧЕНКО

 


© Aerius, 2004


Заказать маслоуловитель на нашем сайте.