Феогнід (Теогнід)
Поезія
Переклад Г.Кочура


© Феогнід

© Г.Кочур (переклад), 1936

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 141-142.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Зміст

Про автора

 

"Кірне, при доброму розумі бувши, тобі розповім я..."

"Коней, ослів, баранів, добираємо добрих ми, Кірне..."

"Чернь пустодумну п'ятою притиснути треба міцніше..."

"Бідність найбльше гнітить благородного мужа, о Кірне..."

"Зевсе, дивуюсь тобі я..."

"Правду говорять, мій Кірне..."

"Кожному смертному краще на світ не родитися зовсім..."

 


 

Теогнід, автор двох книг елегій, жив, очевидно, в другій половині VI ст. до н. є. В його елегіях яскраво відбивається класова боротьба, що точилася між аристократією і народом його рідного міста Мегари. Внаслідок цієї боротьби Теогнід, запеклий аристократ, був вигнаний з міста і протягом дальшого свого життя мандрував по різних країнах, шукаючи собі притулку у владарів цих країн. У своїх елегіях (по суті це гномологія - збірник моральних сентенцій) він звертається з напучуваннями до якогось свого друга - юнака Кірна, щоб навіяти йому класові почуття й поняття про благородність і честь, навчити його зневажати простий народ, «низько-народжених», і, крім того, висловити свій безрадісний погляд на життя - наслідок поразки його в класовій боротьбі і безпритульного блукання на чужині.


 

 

■ ■ ■

Кірне, при доброму розумі бувши, тобі розповім я,

Що від найкращих людей чути мені довелось.

 

■ ■ ■

Коней, ослів, баранів добираємо добрих ми, Кірне,

Кожен бажає від них мати найліпший приплід.

А благородний бере собі жінку із роду низького,

Лиш би з собою вона грошей у дім принесла.

Жінка шляхетна також не зречеться дружитися з мужем

Простого роду, бо їй краще багатство, ніж рід.

Гроші в пошані тепер. Благородний бере собі просту,

І благородну - низький. Гроші змішали усіх.

Тож не дивуй, Поліпаїде, що громадян потьмарились

Роди: велике й низьке перемішалось у нас.

 

■ ■ ■

Чернь пустодумну п'ятою притиснути треба міцніше,

Вістрям колоти її, шию схилити в ярмо:

Люду з такою любов'ю до деспотів, мабуть, відколи

Сонце сіяє вгорі, ще не бувало ніде.

 

■ ■ ■

Бідність найгірше гнітить благородного мужа, о Кірне,

Гірше, як старість важка, гірш, як пропасниця зла.

Щоб від нужди врятуватися, краще з високої скелі

Кинутись, краще знайти смерть у безодні морській.

Той, кого злидні спіткали, уже ні зробити не може,

Ані сказати чого - скутий у нього язик.

 

■ ■ ■

Зевсе, дивуюсь тобі я. Усім володієш ти світом.

Влада безмежна твоя. Слава велика тобі. [141]

Серце і думка людини відкриті для тебе достоту;

Царю, потуга твоя рівних не має собі.

Чом же трапляється так, що всім посилаєш, Кроніде,

Долю однакову ти - праведним людям і злим,

Тим, що добро і покору шанують, і тим, що душею

Несправедливі, всякчас намірів повні лихих?

 

■ ■ ■

Правду говорять, мій Кірне: найкраще в людині - то розум,

А недоумство людське справді найгірше за все.

 

■ ■ ■

Кожному смертному краще на світ не родитися зовсім,

Краще не бачить йому променів сонця ясних,

А народившись - Аїдову браму пройти якнайшвидше,

Щоб у земній глибині сном непробудним заснуть. [142]

 


© Aerius, 2003