Кіра Шахова

Реалістичні фантазії Джеймса Крюса


© К.Шахова, 1991

Крюс Дж. Тім Талер. К.: Веселка, 1991. С: 5-8

OCR: S.Kuzmenko 2003

Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Поет і прозаїк Джеймс Крюс - один із найвідоміших нині в світі дитячих письменників. Він створив безліч книжок для дітей і юнацтва, радіо- і телеп'єс, віршів для малят і підлітків, книжок з малюнками. Крім того, Крюс перекладає твори дитячої літератури з багатьох мов світу. І його власні книжки перекладають на десятки мов. Повісті й казки Крюса вже не раз видавалися на Україні. Популярність його творів серед дітей, їхня художність і повчальність, гуманістичний зміст літературної праці письменника були високо оцінені. Він - лауреат найавторитетнішої в світі нагороди за здобутки в галузі літератури для дітей - міжнародної премії імені Г. К. Андерсена.

Власна біографія дала письменникові багатий і специфічний матеріал для його численних книжок. Він народився на острові Гельголанд у сім'ї електрика. Серед його дідів і прадідів з боку батька й матері було багато рибалок. Він з дитинства полюбив сувору і романтичну природу Північної Німеччини, море увійшло в його свідомість як свято і праця. Просте життя сім'ї, численних родичів і сусідів, їхні будні, щоденна праця, урочисті події, кумедні й сумні випадки, казки, легенди, пісні, що побутували серед трудівників Гельголанду,- все це стало живою основою світосприймання хлопця, майбутнього письменника. І все це згодом ми знайдемо в оповіданнях його улюбленого літературного героя - прадідуся, колишнього капітана і рибалки.

По закінченні школи Джеймс певний час навчався в учительському інституті. Жив і працював у Мюнхені, а з другої половини шістдесятих років оселився на Канарських островах, де створив більшість своїх повістей, оповідань, казок. Крюс не тільки лауреат Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена, а й володар інших нагород, наприклад, так званої «Премії за книги для молоді».

У чому ж особлива привабливість творів Джеймса Крюса? Це поєднання багатющої вільної фантазії і реалістичного зображення побуту звичайних людей, тонкий сплав лірики і гумору у відтворенні внутрішнього світу, психології маленької дитини або підлітка, ненав'язлива, а дуже природна повчальність і виразні елементи соціальної критики. Герої Крюса - люди праці, чесні, порядні, добрі один до одного, до дітей і тварин, щедрі попри всю свою бідність, життєві невдачі, несправедливість, якої їм доводиться зазнавати на кожному кроці.

Між фольклорною і літературною казкою, як відомо, існує велика відмінність. Фольклорна казка, відшліфована віками, поєднує в собі простоту, наївність і безмежне багатство уяви. Вона узагальнює досвід поколінь, у ній не відчувається індивідуальності першотворця, бо кожне покоління щось додавало до основи, яка губиться в глибині століть. Літературна казка несе на собі [5] видиму печать особистості того, хто її створив. У ній помітні стильові ознаки автора і загальніші риси, типові для доби його життя. Розвиток літературної казки привів до створення дуже відмінних її різновидів, де фантазія відривається від землі, від реального існування людей і ширяє в просторах безмежної вигадки, екзотики або абстракції. Інші види літературної казки тяжіють до зображення звичайного, справжнього людського повсякдення, типових характерів, конфліктів і ситуацій.

Щоправда, в це реалістично відтворене з усіма його подробицями життя вторгається фантастичне припущення або фантастичні істоти, і виникає своєрідний «ефект очуднення», коли буденне обертається незвичайною, дивною стороною, розкриває приховане, над чим ми здебільшого не замислюємося. Все стає яскравішим, пластичне виразним, набуває гостроти, різкості, мовби під гігантським збільшувальним склом. У такій казці обов'язково присутній елемент моралізаторства, він випливає як із загострення конфліктів життя, так і з чіткішого й виразнішого висвітлення характерів, що різко поділяються на позитивні й негативні.

Німецька літературна казка має свої багаті художні традиції. Біля її джерел стояв великий романтик Ернст Теодор Амадей Гофман. У його творчості ми зустрінемо обидва різновиди літературної казки: якщо «Принцеса Брамбілла» вражає безмежністю авторської фантазії, то «Золотий горнець» чи «Малий Цахес на прізвисько Ціннобер», глибоко вкорінені у тодішній німецькій дійсності, приваблюють безліччю реалістичних деталей. Глибина узагальнень у казках Гофмана робить їхніх героїв характерними не лише для часу, коли жив письменник, а й для нашого часу. ;

Його наступники - покоління романтиків, письменники першої половини XIX століття, такі як Вільгельм Гауф з його мудрими» ^ веселими і сумними історіями про Маленького Мука, халіфа-лелеку або карлика Носа чи тонкою сатиричною казкою «Мавпа в ролі людини». В казках Гауфа фантазія поєднується з реальністю, ці казки розповідають про нещастя, випробування героїв, але ніколи не бувають відразливо-похмурими чи злими. Доброта, притаманна їм так само, як легка, витончена іронія.

Ще одним з попередників Крюса у жанрі літературної казки був автор одного з найвідоміших творів «Дивна пригода Петера Шлеміля» Адальберт фон Шаміссо. Цей німецький романтик, як і Гофман, писав свої твори не для дітей - у них глибинний філософський зміст виходить далеко за межі дитячого розуміння. Однак і для дітей твори Шаміссо повчальні, а їхня поетичність не може залишити слухача чи читача байдужим. Адальберт фон Шаміссо помер 1838 року, тобто майже за дев'яносто років до народження Джеймса Крюса (1926), але зв'язок між ними безумовний, особливо цей зв'язок відчутний в одному з найкращих творів Крюса - великій повісті «Тім Талер, або Проданий сміх». Основна сюжетна колізія в обох творах дуже близька. Петер Шлеміль Шаміссо через бідність, невдачі, скрутне становище, в якому він опинився, стає жертвою спритної «сірої людини», такого собі бюргерського, банального [6] і розважливого диявола, якому він продає, здавалося б, зовсім непотрібну річ - свою тінь. Він стає багатим, досягає всього, що, на його думку, чогось варте в житті, але втрачає людську звичайність. Без цієї звичайності, схожості з іншими людьми він стає самотнім, викликає до себе недовіру. Багатство не приносить йому ні щастя, ні втіхи, ні спокою. І Петер Шлеміль починає пристрасно мріяти про те, щоб у якийсь спосіб повернути собі свою тінь, хай навіть ціною втрати здобутого багатства.

Уже в самій назві повісті Крюса «Тім Талер, або Проданий сміх» звучить перегук з основною колізією «Петера Шлеміля». Шлеміль продав свою тінь. Тім Талер - свій сміх, радість життя, гумор і доброту - все те, що поєднувалося в його усмішці, в реготі, який здавався таким симпатичним людям довкола нього. І так само, як Шлеміль, Тім, здобувши за свій сміх багатство і незалежність, не знаходить щастя. Так само, як спокусником Шлеміля був носій зла сірий чоловік, сам диявол, так і Тіма заманює в свої тенета пан Троч, огидний тип у картатому одязі, сучасне втілення того ж таки духа зла.

Як бачимо, збіжностей багато. Однак твір Джеймса Крюса цілком оригінальний. Починаючи з того, що він розрахований на дитяче сприймання, і кінчаючи тим, що його юному героєві Тіму за свою людську цілісність, душу, за доброту і природну веселість допомагають боротись інші люди, його друзі, доброзичливці, яких не було в нещасного Петера Шлеміля. Тім - дитина, його радощі і смутки дитячі. І хоча його батько нагадує казкового невдаху, такого ж доброго, але безвольного, як батько Попелюшки, і такого ж залежного від своєї другої лихої дружини, однак усі його життєві знегоди не мають у собі нічого фантастичного. Зла мачуха Тіма поєднує типові риси казкової лиходійки і звичайної, дурної, жадібної і жорстокої міщанки.

Це поєднання фольклорної і літературної казки типових, концентрованих рис і буденності, з якою ми стикаємося щодня, становить одну з найприкметніших ознак прози Крюса. Письменник володіє хистом відтворення психології свого героя з усією її дитячою наївністю, чистотою і довірливістю. Це викликає додатковий емоційний ефект нашого співпереживання і причетності до того, що відбувається з героєм. Читач, навіть зовсім юний, не такий наївний, як оповідач Тім Талер (бо розповідь у повісті ведеться від особи самого героя). Він раніше, ніж Тім Талер, здогадується про небезпеку, яка чигає на хлопця, і в його душі виникає бажання, якось попередити, застерегти такого симпатичного і доброго Тіма. Оце вміння створювати драматичну емоційну напруженість, змусити переживати випробування героя як свої власні надає творам Крюса особливої естетичної привабливості й педагогічної вартості.

Дилогія Джеймса Крюса «Мій прадідусь і я», «Мій прадідусь, герої і я» побудована за тією ж самою архітектонічною схемою. В першій повісті розповідається про сім днів спільних розмов і творчих вправ старого вісімдесятилітнього прадідуся та його [7] маленького онука, а в другій, де йдеться про ті ж заняття обох героїв, окремі розділи називаються за днями тижня від понеділка до неділі. Книжка має й іншу назву - «Великий хлопчак і малий хлопчак», у якій підкреслюється духовна близькість прадідуся та його онука. Обидва, старий і малий, дуже люблять цікаві історії. Вони розповідають їх один одному, а також пишуть один для одного веселі і серйозні, сповнені ліризму й здорового глузду вірші. Дід у розважальній, часто казковій формі передає онукові свій багатий досвід, прищеплює йому найважливіші принципи чесного, творчо багатого і щедрого людського життя. Більшість коротеньких епізодів нагадують своєрідні притчі, з яких за законами цього жанру обов'язково випливає моральне повчання.

Третя повість - «Флорентіна»,- найбільш реалістична, в ній менше казкового, фольклорного, це справжня «міська» дитяча повість. Постать головної героїні в чомусь нагадує дівчинку з всесвітньовідомої книжки шведської письменниці Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха». Юна Флорентіна - справжня дзиґа, непосидюча й напрочуд активна, вона постійно потрапляє в різні історії. Флорентіна - ласкава, весела дівчинка, і правила доброї поведінки вона часто-густо порушує не через зловмисність, а через свою невгамовну енергію і фантазію. Флорентіна не тільки готова допомогти людям і тваринам,- вона робить це завжди від щирого серця. І люди відповідають їй теплом, любов'ю, ласкавою усмішкою.

Однак у цієї тендітної дівчинки є й складні проблеми, які вона через свій юний вік не до кінця усвідомлює. Головна з них - це так звана проблема сучасних батьків і дітей. Мати й батько Флорентіни працюють на кіностудії, вони захоплені своєю справою, надто мало уваги приділяють доньці і просто не помічають того, що дівчинка цілий день по суті покинута напризволяще, що тільки завдяки своїм добрим людським якостям вона не збивається на манівці. Однак важка хвороба Флорентіни (як це часто буває в добрих сентиментальних казках) відкриває батькам очі на їхню поведінку, егоїзм, байдужість до своєї дитини.

Казкового в повному розумінні цього слова, як уже мовилося вище, у повісті немає. Але атмосфера доброти, лагідності й теплоти, постійне чекання на маленьке життєве диво, на захопливу пригоду створює в читача настрій, схожий на казковий. Ця історія розрахована на дитяче сприймання, але вона корисна й дорослим.

Усе, що пише Крюс, має, сказати б, подвійне дно. Воно цікаве й повчальне для дітей і не менш повчальне для їхніх батьків. Тонка іронія, яка проймає більшість його творів, прихована усмішка мудрого письменника над дитячою наївністю, такою привабливою і такою беззахисною, жвава оповідь з постійними крутими поворотами, неочікуваними випадками й ситуаціями - усе це читач зустріне на сторінках книжок цього німецького прозаїка і поета, який справедливо вважається гідним продовжувачем справи своїх славетних земляків Ернста Теодора Амадея Гофмана, Вільгельма Гауфа і видатного датського казкаря Ганса Крістіана Андерсена.

КІРА ШАХОВА [8]


© Aerius, 2003