Головна < Антична література: Греція <    

Семонід Аморгський
Поезії
Переклад В.Маслюка, А.Содомори, І.Франка та ін.


Σημονιδης / Semonides. Ελεγεια, ιαμβοι, бл. 700 - бл. 640 до Р.Х.

Переклад з давньогрецької: Андрій Содомора, Віталій Маслюк, Нінель Пащенко, Іван Франко, Т. Лучук.

Передмова, примітки: Д. Кузьменко та ін.

Джерела: Давньогрецька поезія  в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. - К., 1994. - С.: 104-105; Золоте руно. З античної поезії: Збірка. - К.: Веселка, 1985. - С.: 44-45; Давньогрецька класична лірика: Антологія / І. Мегела, О.Левко. - К.: Арістей, 2006. - 400 с. - С.: 140-151; Пащенко В.І, Пащенко Н.І. Антична література. - К.: Либідь, 2001. - 718 с. - С.: 147.

Електронний текст: www.ae-lib.org.ua, 2009


Зміст

Про автора

Фрагмент 1 (Переклад Віталія Маслюка)

Фрагмент 7 (Переклад Віталія Маслюка)

Інші переклади

    Фрагмент 1 (Переклад Андрія Содомори)

    Фрагмент 7 [уривок] (Переклад Івана Франка)

    Фрагмент 7 [уривок] (Переклад Нінель Пащенко)

    Фрагмент 7 [уривок] (Переклад Т. Лучука)

Примітки

 


 

Про автора

Життя

Семонід Аморський народився на грецькому острові Самос на початку VII століття до Р.Х. Він був прихильником демократії і після політичного перевороту на рідному острові, коли влада перейшла до аристократії, Семонід переселився на Аморг, один з Кікладських островів, на чолі групи самосців. Там він став засновником колонії і продовжував активну громадську діяльність. На острові Аморг він прожив решту свого життя, помер у середині VII століття до Р.Х.

Творчість

Семонід Аморгський писав елегії та ямби, до на дійшли переважно його ямби (2 великі фрагменти та 41 дрібний ) та одна елегія.

Більшість віршів Семоніда були переспівом уже відомих тем.  У його повчальних елегіях та ямбах переважають песимістичні роздуми про життя. Основні теми: залежність людини від богів, людина і не відома їй доля, надія на богів, сподівання щастя і швидкоплинність людського життя з його хворобами, нещастям та старістю. Висновок з роздумів - заклик насолоджуватися благами життя, поки можливо. Питання радощів і прикростей індивідуального існування, що набувають значення у Семоніда, є показовими для нової культури іонійського суспільства.

Незважаючи на активну громадську діяльність Семоніда, у тих його віршах, що збереглися, немає політичних мотивів.

Серед різних творів Семоніда найбільшою популярністю користувався його сатиричний ямбічний вірш про жінок, близький до традицій дидактичного фольклору. У цій поезії він описує десять різних типів жінок, пояснюючи їх походження від тварин. Від свині походить неохайна і брудна жінка, яка більше сидить "нагулюючи жир".  Від лисиці - хитра й розумна, здатна "до добра і зла", має мінливий і суперечливий характер. Від собаки - цікава і балакуча, що втручається не у свої справи, лихословить і кричить. Зроблена з грудок землі, що натякає на Пандору, - зовсім дурна, не може відрізнити добра від зла. Від морської хвилі - примхлива, свавільна, з різкими змінами настрою. Від віслюка -  любить їсти і легко зраджує чоловікові. Від ласки - не має вроди і чарівності, злодійкувата й похітлива. Він коня - страшенно ледача, любить лише прикраси. Від мавпи - найгірша для чоловіка, з потворним обличчям, хитра пройда. Похвали гідна лише та, яка походить від бджоли: "Щастя тому чоловіку, якому вона стане дружиною. До неї однієї не приліпляться наклепи. Завдяки такій дружині процвітає та примножується господарство" (фр. 7, 83-93). Основний зміст цієї сатири зводиться до того, що "жінка - найбільше зло, яке створив Зевс" (фр. 7, 96). Втім, якою б злою не була сатира Семоніда, вона не спрямована на особистості, на відміну від Архілоха. Твір відбив панівний суворий погляд на жінок у Греції VII-VI століть. Жорсткими по відношенню до жінок були закони Солона, в Афінах та Спарті були посадові особи (гінекони), які спостерігали за поведінкою жінок. Також існує думка, що цей вірш є компіляцією прислів'ї та сентенцій з дидактичних поем Гесіода. До Гесіода твори Семоніда близькі й своїм загальним повчальним характером.

Література

Оригінали: 

Українські переклади:

Критична література:

 Дмитро Кузьменко, 2009

 

 

Фрагмент 1, ямб

1 Snell = 1 Bergk+/West

Гірка людська доля

Дитино! Тільки Зевс гримучий над усім

Кінець вершить, коли лише захоче він.

Не людям дано розум. Все живе, що тут,

На цій землі, миттєве, і ніхто не зна,

Який кінець йому пошле Всевишній бог.

Але надія й віра живить всіх людей,

Проте даремні завжди їх стремління всі.

Одні чекають дні, а інші аж роки,

І з кожним новим роком мріє всякий з них,

Що прийдуть врешті вже багатство й блага всі.

Та ось прийшла вже до одного смерть страшна,

Мети ж не осягнув! А інші від хвороб

Жахливих гинуть, вбитих на війні Арей

До царства темного Аїда посила,

А тих забрало море: лютий ураган

І хвиль вали багряні били судна їх,

Пропали, а прекрасно жить могли вони!

А той з лихої долі затягнув петлю

Собі на шию й світло сонця залишив.

Ніщо від лиха не втече: тут безліч Кер

Для смертних, міріади бід, - не злічиш їх!

Але якщо б вони послухали мене,

То не любили б ми ні горя, ні біди

Й душа не знала б наша ні страждань, ні мук!

        Переклад Віталія Маслюка, 1994

 

 

Фрагмент 7, ямб

7 Snell = 7 Bergk+/West

Про Жінок

Спочатку Зевс створив жінок прерізних вдач:

Одну з свині із довгою щетиною -

В такої в хаті бруд і безлад: на землі

Валяється усе, розкидане як-будь,

Сама ж немита, і брудний на ній халат,

Сидить в гною й жиріє з кожним днем.

 

А другу з хитрої лисиці бог створив.

У всьому знає толк, і звідки йде біда,

І де добро лежить - для неї тайн нема,

І часто річ одну то хвалить, то ганьбить,

І завжди в неї настрій інший в кожну мить.

 

Ще іншу із собаки, бистру і прудку

Пронозу: хоче бачити і знати все.

Загляне скрізь вона, полізе в кожен кут,

І навіть гавкає, коли людей нема,

Не змовкне і тоді, як крикне чоловік

Або, сердитий, виб'є зуби каменем,

Чи навіть як попросить ніжно він її,

І не посидить тихо в гостях теж вона,

А всюди голос має, - не заткнеш їй рот!

 

Знов іншу з глини олімпійської боги

Зліпили й бідну чоловікові дали.

Така не знає, де добро, а де біда,

Лиш поїсть - ось що в неї в голові,

Вона, коли пошле сувору зиму бог,

Стільця, хоч мерзне, не підсуне до вогню!

 

А ту з води морської, - вдача нестійка:

Сьогодні - рада і усмішка на вустах,

І гість похвали сипле, лиш загляне в дім:

"Нема ніде у світі жінки, як оця,

І чесна, і найкраща серед всіх жінок!"

А завтра - гидко вже на неї глянути

І ближче підійти: біснується вона

Шалено, мов собака лютий між дітьми,

Нелагідна до всіх, без серця і душі,

Байдужа як до друзів, так і ворогів.

Неначе море те, і тихе і без хвиль,

Стоїть спокійно в літню пору, і тоді

Велика радість морякам, а часто знов

Шаліє і несе вали шумливих вод,

Отак і жінка ця, немов сердитий Понт,

Характер змінює: то добра, то лиха.

 

А іншій вдачу дав осла, що від бича

Обліз. Її і бий і лай - з трудом вона

Береться за роботу й зробить як-небудь,

А їсти - перша! Їсть вона вночі і вдень,

То біля печі, то сховавшись десь в куті,

І разом з тим удома для любовних справ

Приймає, хто лише прийде із її дружків.

 

А іншу знов із ласиці створив для нас -

Нещасний, підлий рід! В такої ні краси,

Ні чару, ні принади, ну, ніщо вона!

До ложа похоті - нечуваний порив,

Хоча своєму чоловікові бридка.

В сусідів краде - тим приносить шкоду їм,

А жертви не несе богам, а в рот собі!

 

А та ось від гривастої кобили рід

Веде; не личить їй журба, ні чорний труд.

Млина не підмете, не візьме решета,

Не винесе із хати навіть і сміття,

Не сяде біля печі: чорна сажа в ній,

А чоловік насильно тільки милий їй.

Купатись двічі вдень - у неї це закон,

А часом тричі, пахощам - кінця нема,

І завжди, розпустивши кучері свої,

Вплітає квіти в них і ходить так весь день.

Видовище прекрасне - жінка ця для всіх,

Лише для чоловіка - горе і біда,

Якщо він не багач великий і не цар,

Щоби втішати душу ось таким "добром"!

 

А цю ось з мавпи Зевс створив. Найбільше зло,

Яке лиш дав він чоловікам в світі цім!

Брудне обличчя, виродок! Коли іде

Така по місті жінка, сміх один у всіх!

Коротка шия в неї, ледве йде вона,

Суха, неначе тичка. Бідний чоловік,

Що мусить ось таку красуню обнімать!

А штучки й хитрощі усі - у цім вона мастак,

Мов справжня мавпа, а насмішки - ні по чім,

Добро комусь зробити - справа не її,

Вона лише весь день хитрує і глядить,

Аби комусь вчинити щонайбільше зло.

 

Знов та - з бджоли. Щасливий той, чия вона,

Зневаги слів не знає лиш вона одна,

Життя від неї і добробут процвіта.

В коханні з мужем старість їх застане вдвох,

Дітей народить гарних, що прославлять рід,

З жінок усіх лише вона зразок краси,

І чар її божественний полонить всіх.

Не до вподоби їй сидіти й від подруг

Усякі теревені слухать про любов.

Таких прекрасних, мудрих Зевс жінок створив

На благо чоловікам як чудесний дар.

А інші всі за Зевса задумом були

Нещастям для мужчин і будуть завше ним.

 

Бо жінка - зло, найбільше з тих, які колись

Створив нам Зевс. Якщо ж і є якась від них

Користь, то це, що терпить чоловік біду.

Не проживе і дня спокійно, без тривог

Отой, хто з жінкою своє з'єднав життя,

І в хаті завжди буде голод - демон злий -

Із хати вигнати не зможе він його.

Коли ж у свято душу чоловік свою

Захоче звеселить, чи може прийде гість,

То жінка знайде привід, щоб підняти крик.

У хаті цій, де жінка є, заїжджий гість

Гостину втішну ще не зміг ніде знайти.

І та, що найчеснішою здається нам,

Побачиш, це найбільша лиходійка з всіх.

Чуть чоловік зівне - сусіди вже біжать,

Радіють із його упущень і біди,

Свою бо жінку всякий хвалить без кінця,

Чужу ж і ганять безпощадно і кленуть,

Хоч доля спільна всіх, - цього не знаєм ми;

Це ж зло, найбільше з всіх, створив нам Зевс

І закував в міцні кайдани всіх мужчин

З тих пір, коли страшний Аїд прийняв отих,

Хто за жінок в бою віддав своє життя...

        Переклад Віталія Маслюка, 1994

 

 

Інші переклади

Фрагмент 1

1 Snell = 1 Bergk+/West

 

Найвища в світі влада й присуд, хлопче мій,

У Зевса-громовержця. Як захоче він,

Так і керує. Смертні - ті без розуму.

То й живемо, як трави, й не вгадаємо,

Яку для кого долю приготовлено,

Надія всіх нас живить і довірливість

У марних пориваннях. Той на день якийсь

Чекає, цей - на рік, який по колу йде.

А далі - все спочатку: знову кожному

Ввижається багатство, дружба з Плутосом.

Та ба! Один піддався кволій старості,

Хоч до мети вже наближався. Іншого -

Хвороби облягають. Той, подоланий

Ареєм, поринає в млу Аїдову.

А ці, по морю гнані буревіями,

Ідуть під сиві хвилі, а могли ж таки

Й на суходолі жити та й біди не знать.

А є такий, що в зашморг лізе самохіть

І добровільно з сонцем розлучається.

У кожного свій клопіт. Чи злічив би хто

Смертей всілякі види й описати б міг

Усі їх болі й муки? Тож, повір мені,

Біди не варто накликать, а трапилось -

Не треба наріканнями примножувать.

        Переклад Андрія Содомори, 1985

 

Фрагмент 7 [уривок]

7 Snell = 7 Bergk+/West

Поема про женщин

На початку ще не було жінок,

Як з надра божества родився розум, -

Пізніше родились вони з предметів різних.

 

В жінок, що з косма сивого волосся

Вродилися, нема порядку в домі,

У неї все лежить безладно, брудом

Укрите й порохами припадає;

Вона не миється ніколи, носить

Одежу затовчену й нечисту

Й сідає в чорний димник без вагання.

 

Ось друга женщина, що бог создав

Із хитрої лисиці. Знає все.

Ніщо з добра ні зла їй невідоме,

Й сама вона раз добра, раз лиха,

Лиш тягне гнів її то в сей, то в той бік.

 

Ся, друга, вроджена від суки, се -

Живий патрет своєї матері,

Вона хотіла би все бачити,

Все знати; раз у раз очима біга

На всі боки, блукає сям і там

І бреше, хоч не бачить ані духу.

Ніякий муж не може всилувать

їй, аби мовчала. Ні погрозою,

Ні коли в своїй злості каменем

їй зуби виб'є, ні коли словами

Солодкими схлібляти їй захоче,

Ні коли серед гостей своїх місце

Їй дасть, - вона кричить все без причини.

 

Отсю, другу, боги створили з кусня глини;

І з неї став тягар невиносимий

Для мужа. Зла й добра вона не знає,

Заняття жадного не має,

Хіба що їсть; вона така лінива,

Що як зима прийде й її вночі морозить,

Вона лиш кулиться, воркоче, плюне,

Але під піч постелі не присуне.

 

А ось така, що вродилася з моря.

Яка приємненька! Весь день сміється,

Гість, що її в її побачить домі,

Від задоволення й не визнається.

"Ніде не знайдеш пані, як ось наша!

Весь світ зійди, чи здиблеться десь краща!"

Нараз вона стає зовсім незносна,

Ні бачити нікого не бажає,

Ні з дому вийти потягу не має,

Лиш сердиться в кімнаті та банує,

Мов сука, що своїх песят пильнує,

Усякому стає уприкрена вона.

Другам і ворогам ненависна.

Се справді море те, що дня літнього,

Спокійне й чисте, радості так много

Приносить людям, та не раз шаліє,

Варом кипучих хвиль тривогу сіє.

Така-то вдача й тих жінок, що з моря

Вродилися, змінлива, непостійна;

То сіє радість, як весела та спокійна,

То в шалі наробить багато може горя.

 

Бувають і такі, що почалися

Із попелу або з осла, що звик

Зносить удари та робить під буком.

Така не розпускає свій язик,

Коли прийде робота, але робить,

Постогнуючи, в крайній лиш потребі

Або під ненастанними погрозами.

У неї рай лише в куті лежати

Та жвати, жвати, жвати, жвати, жвати.

Поїсть до ладу, спать лягаючи,

Їсть непогано, рано встаючи.

Їсть досвіта, і ввечір, і весь день;

А половий щоб угасить огень,

Вона не стане добирать, кохаться, -

Готова із першим стрічним ізлигаться.

 

Та, що з щура повстала, то якась

Порода нещаслива, що для неї

Нема нічого гарного, ані

Пожаданого, ні принадного,

Ані приємного. Вона не здібна дати

Любовних розкошів закоштувати

І може мужеві нудоту лиш справляти.

Вона сусідам робить покрийому

Багато пакостей, а часто поласує,

Хоч дома живності їй не бракує,

В жертвах для божого готових дому.

 

А ось отся з препишної кобили

Народжена із гривою буйною,

Хоч, бачиться, багато в неї сили,

Гордує працею усякою ручною.

Не дай-то боже, щоб вона торкнулась

Жорен, мітли або там помела,

Щоб сміття з хати на смітник несла

Або при горшках пораться метнулась,

Де б забрудниться й загоріть могла.

Вона з конечності лиш підлягає

Своєму мужеві, купається на день

По два й три рази й раз у раз зливає

Своє волосся те червоне, мов огень,

Олійками принадно запашними,

Його по плечах гордо розпускає

Й переплітає цвітами рясними.

Така жона - приємний дуже вид

Для інших мужів, та для власного

Вона правдивий божий бич, принаймні

Коли не князь він, ні король, що може

З приємністю її появу оглядати,

А вибрикам і примхам потурати.

 

А отся з малпи зроджена. Не міг

Зевес підлішого дать людям дару.

Вона до обридливості погана;

Коли йде вулицею, всяк сміється.

У неї голова, немов та ріпа

Сидить на грядці, на короткій шиї;

Сама вона худа аж до смішного, -

Нема, здавалось би, на ній нічого,

Лиш шкіра й кість. І справді, годен жалю

Той муж, що мусить отакую кралю

Стискать і милувать в обіймах своїх.

Як малпа, зна вона всі хитрощі та штуки,

Ніколи не сміється й не гадає

Зробить щось добре. Творчості, науки

Не жди від неї, зате весь день має

Одне заняття: бігає й шукає

За кимось, з ким би не тужить, не плакать,

А сісти та й балакать, та й балакать.

 

А ось отся пчолячої породи;

Щасливий, хто її в уділ дістане,

Хоч жадної для себе нагороди

Не вимага, сама за нагороду стане,

Недоступна для жадної догани.

Її життя, мов річка між цвітками,

Щасливе й довге. Мила мужу свому,

А він її без заздрості кохає.

Отак старіє, як цінна окраса дому,

З ним враз свій благородний плід плекає,

Між усіма жінками, мов зоря,

Не вродою, а непорочністю ясніє,

Ні на що не горда, нікого не займає,

А ласку божу вколо себе сіє.

 

Нікому, бачиться, вона не до вподоби,

А сяде в крузі пань спокійна і здорова,

І йде без дотинків свобідная розмова.

Без сплетень і клевет, без зависті та злоби.

Ніхто, лиш сам Зевес, дарує чоловіку

Таких жінок, аби втішаться міг довіку.

        Переклад Івана Франка

 

Фрагмент 7 [уривок]

7 Snell = 7 Bergk+/West

 

Так, зло із зол усіх, що жінкою зовуть,

Дав Зевс, од неї майже користі нема.

Господар від жони без міри терпить зло.

        Переклад Нінель Пащенко, 2001

 

Фрагмент 7 [уривок]

7 Snell = 7 Bergk+/West

Жіноча порода

Спочатку жінку бог не сотворив з умом;

Вона з природи різна. Перша від свині

Виводить рід: удома в неї нелад скрізь,

Навколо повно сміття порозкидано.

Сама ж вона - немита, в лахи вдягнена -

Лежить, валяється, аж салом запливла.

 

А друга з хитрої лисиці зліплена.

Така тримає все на оці, бо метким

Наділена умом: тож може видати

Добро за зло, чи зло добром подати всім.

В такої жінки норов змінний повсякчас.

 

А третя - сука просто від породження.

Одне бажання в неї: знати геть усе,

Тому, встромивши носа, всюди нишпорить;

Довкола завше безпричинний чути брех.

Ну викапана матір! Як почне верзти,

Її ні чоловіка гнів не втримає

(Хоч зуба вибий каменем), ні любощі,

Ні гість. Така ніколи писка не замкне,

Все тільки безугавно плеще язиком...

        Переклад Т.Лучука, 2002

 

 

Примітки

Фрагмент 1:"Ὦ παῖ, τέλος μὲν Ζεὺς ἔχει βαρύκτυπος" (1 Snell = 1 Bergk+/West)

Ямб. Переклади Віталія Маслюка та Андрія Содомори є повними.

Зевс - головний бог грецької міфології.

Арей - син Зевса і Гери, бог війни.

Аїд - бог підземного царства мертвих, або ж саме підземне царство.

Кери - втілення смерті, крилаті жіночі духи, що хапають людську душу в момент, коли вона розлучається з тілом.

Плутос - бог багатства.

 

Фрагмент 2: "Χωρὶς γυναικὸς θεὸς ἐποίησεν νόον" (7 Snell = 7 Bergk+/West)

Ямб. Найбільший уривок, що зберігся від Семоніда Аморгського. Переклад Віталія Маслюка є повним. Переклад Івана Франка майже повний, без останньої строфи. Переклади Нінель Пащенко та Т.Лучука - це уривки.

Понт - Чорне море.

Дмитро Кузьменко


© www.ae-lib.narod.ru, 2009

 


выездная химчистка | двери элитные москва