Маркабрюн
Поезія
Переклад М.Терещенка


© Marcabrú

© М.Терещенко, 1998

Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 257-258.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


 

 

ПАСТОРЕЛА

Вчора в вечірню годину 

Стрів я дівча біля тину, 

Просту пастушку невинну. 

Ще й одягла та дівиця 

Теплу квітчасту хустину, 

Хутряну шубку козлину, 

Синю картату спідницю.

 

Мовив я їй за хвилину:

- Любко, мете без упину! 

Вас занесе, мов билину.

- Пане, - сказала дівиця, -

Змалку здорова, не згину. 

Ярок малих не покину. 

Хуга ж нехай собі злиться!

 

- Іншими, любко, шляхами 

Малося йти, та за вами 

Слідом пішов я лугами. 

Гарна ж яка ви дівиця! 

Важко самій до нестями

З вівцями та баранцями. 

Гурт їх ось-ось розбіжиться!

 

- Пане, не тільки словами, 

Треба служити й ділами 

Вашій довірливій дамі. 

Лицарю, - мовить дівиця, -

Тут я сама з ягничками,

З вами пустими речами 

Бавиться нам не годиться.

 

- Любко, для серця жадана, 

Не від простого вілана,

А від вельможного пана 

Мати родила дівицю! 

Сповнений весь почування, 

В личенько ваше кохане 

Вік би волів я дивиться.

 

- Пане мій, пізно і зрання 

Ради шматка, з безталання, 

Нам - тільки праця й зітхання. 

Лицарю, - каже дівиця, -

Окрім неділі, старанно 

Кожного дня безнастанно

Й лицар повинен трудиться.

 

- Любко, таж феї літали, 

Як у колисці ви спали, 

Вашу красу захищали. 

Тільки, прекрасна дівице, 

Ви б іще кращою стали, 

Якби мені ви сказали 

Ближче до вас притулиться.

 

- Пане, з нудьги я зітхала, 

Поки хвалу ви співали, 

Марно мені набридали. 

Лицарю, - мовить дівиця, -

Що б ви мені не бажали, 

Скільки б ви клятв не давали, 

їдьте в свій замок-темницю.

 

Любко, ви надто ляклива, -

Може привикнути діва 

Навіть найбільш вередлива. 

Бачу я, красна дівице, 

Вельми були б ви щасливі, 

Якби зі мною могли ви 

Міцно любов'ю упиться.

 

- Пане мій, ніби та злива, 

Ви клянетеся бурхливо, 

Палко, завзято, чутливо. 

Лицарю, - каже дівиця,-

Честь бережу я цнотливо, 

Щоб від неслави, можливо, 

Потім весь вік не журиться. 

(...)

 


© Aerius, 2004