Леонід з Тарента
Епіграми
Переклад А.Смотрича


© Леонід з Тарента

© А.Смотрич (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 350-351.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Зміст

Про Леоніда

 

Ткаля Платофіда

Над гробом Праксо

Горе матері

П'яничка Мароніда

 


 

Леонід з Тарента жив у III ст. до н. є. Поетична творчість припадає на 300-270 рр. 350

Леонід з Тарента-автор епіграм, головні герої яких - простий люд. Число представників різних професій у них велике, Серед них: рибалки, пастухи, столярі, ткачихи, моряки. З творів Леоніда дізнаємось, що він жив убого й так само жили його батьки. Помер поет далеко від своєї батьківщини, яку змушений був покинути після поразки епірського царя Пірра, який допомагав Таренту в боротьбі проти римлян. Леонід брав активну участь у захисті свого рідного міста. Залишивши Тарент (272 р.), він, мабуть, опісля вів життя мандрівного поета. Саме матеріальні нестатки зближали його з трудівниками, яких він майстерно зображує у своїх епіграмах, що являють собою переважно надгробні написи. Епіграми Леоніда збереглись у середньовічному списку т. зв. «Палатинської антології».

 


 

 

ТКАЛЯ ПЛАТФІДА

Часто, і ввечері пізно, і зранку, ткаля Платфіда

Геть від очей гнала сон, борючись з бідністю так.

ІЗ веретеном своїм у руці чи за прядкою часто

Пісні співала вона, хоч і посивіла вся.

Або за ткацьким верстатом вона до зорі працювала

З поміччю ніжних Харіт службу Афіни несла.

 

 

НАД ГРОБОМ ПРАКСО, ДОЧКИ КАЛЛІТЕЛА

- Хто ти, що тут під камінням нароським лежиш? - Каллітела

Доня - Праксо.- Звідкіля? - Самос коханий мій край.

- Хто поховав? - Теокріт, що був чоловік мені любий.

- Смерті причину скажи.- Роди згубили мене.

- Скільки ти років жила? - Двадцять два.- Чи ж померла бездітна?

- Ні, Каллітел залишивсь, хлопчик трирічний, малий.

- Хай же щасливо живе і старість глибоку зустріне.

- Хай же, чужинче, й тобі щастя дарують боги.

 

 

ГОРЕ МАТЕРІ

Бідний Антікл! Я також бідолашна, бо син мій єдиний

В віці квітучім згорів на похороннім вогні.

У вісімнадцять років загинув ти, синку. Я ж мушу

В горі-журбі до кінця вік свій старечий вести.

В темнії надра Аїду зійти б мені краще. Не рада

Сонця промінню, й зоря рання не тішить мене.

Бідний мій, бідний Антікл! Ти б, напевно, зцілив моє горе,

Якби з собою також взяв з цього світу мене.

 

 

П'ЯНИЧКА МАРОНІДА

Тут Мароніда спочива, що випивать

Любила за життя, і на могилі цій

Лежить аттічний килік*, добре знаний всім.

В землі стара горює. Та не шкода їй

Ні мужа, ні дітей, що в злиднях кинула,-

Одна причина суму - чаша без вина.

[* аттічна чаша]

 

 


© Aerius, 2003

 


Фотообои в Аксае | помощь в получении кредита с просрочками