Андрій Баканов
Чарлз Діккенс та його роман "Великі сподівання"
(1986)


© А.Баканов, 1986

Джерело: Ч.Діккенс. Великі сподівання. К.: Веселка, 1986. 480 с.

Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004


 

Письменницька доля була напрочуд прихильною до Чарлза Діккенса (1812-1870). Вже перший роман приніс йому славу, що не залишала його протягом усього життя. Книги митця прийшли до найширшого читацького загалу, захоплені прихильники нагородили його титулом «Незрівнянний». Однак стрімке сходження щаблями літературного та суспільного успіху не затьмарило гостроти погляду письменника, що викривав найогидніші суспільні явища буржуазної Англії. В зеніті своєї популярності Діккенс зберіг юнацьку вразливість, те відчуття болю від соціальної несправедливості, яке пізнав ще у дитячі роки.

Вже хлопцем майбутній митець на власні очі побачив зворотний бік капіталістичного поступу, який вивів Британію на початку XIX століття на провідне місце у світі. Хоч письменник і не народився у бідняцькій родині, але рано зіткнувся зі злиднями - батько збанкрутував, вся сім'я опинилася в тюрмі для боржників. Як і тисячі його ровесників, Діккенс почав працювати ще підлітком. Чорнороб на фабриці, писар і клерк в адвокатській конторі, стенограф і репортер у парламенті - такі етапи його трудової біографії. Вони принесли юнакові багаті предметні знання про економічні, юридичні, моральні закони життя, розкрили сутність буржуазної демократії, якою так хизувалися й хизуються панівні класи країни. Ці знання поєднувалися з тонкою спостережливістю, гумором, яскравим образним мисленням. Цей сплав втілився у «Нарисах Боза», що вже в середині 30-х років XIX сторіччя здобувають молодому авторові широке визнання, а з особливою силою - в «Посмертних записках Піквікського клубу», які зробили 24-річного Діккенса улюбленцем усієї Англії.

Здається неймовірним таке блискавичне перетворення нікому не відомого початківця на володаря думок тисяч читачів, над книгами якого сміялися, плакали, замислювалися читачі в різних кінцях країни. Звичайно ж, нічого фантастичного тут немає. Своєю легендарною славою Діккенс завдячував велетенському таланту письменника і гуманіста, який рішуче обстоював право людей на свободу й щастя. Шедеври Діккенса не з'явилися б і без виняткової працьовитості, творчого горіння, вимогливості митця до себе.

В «Піквікському клубі» часто звучить безжурний сміх письменника, Діккенс, хоч іноді й ставить своїх симпатичних, веселих героїв у скрутні Становища, але передусім він стверджує повноту і радість буття. Палітра [5] митця променіє теплими, світлими барвами. Щедрий гумор, доброзичлива іронія передають читачеві частку життєвого оптимізму автора. Оце життєрадісне світовідчуття Діккенса відсуває в його ранніх творах на другий план темні сторони дійсності. Письменник не обминає їх, однак він переконаний у переможній силі добра. Ця впевненість майстерно розкривається у найрозмаїтіших відтінках гумору, в образах чистих, щиросердних людей, часто-густо дивакуватих на тлі загального духовного зубожіння. Вона знаходить художній вираз у сюжетах багатьох романів і повістей, що ведуть персонажів крізь кумедні та сумні пригоди до неодмінно щасливого фіналу. Щоправда, навіть у ранніх творах деякі благополучні кінцівки, за штучність яких дорікали прозаїку, з'являлися радше на бажання читачів, ніж за задумом, письменника. Віра в остаточне торжество гуманності над корисливістю, безсоромним егоїзмом, духовною ницістю на довгі роки стане визначальною рисою творів великого митця.

В наступні десятиліття Чарлз Діккенс розгорнув перед читачами грандіозну панораму тогочасного англійського життя. Мабуть, не було такої сфери, якої б не торкнулося перо письменника. Що уважніше придивлявся він до контрастів буржуазного суспільства, які ставали дедалі разючішими, то більше похмурих мотивів виникало в його літератур» них працях, то сумніший ставав їх настрій. Мірою того, як письменник здобував дедалі нові свідчення нелюдяності світу визиску й наживи, загострювалося критичне бачення дійсності Діккенсом - гуманістом і реалістом. Віра в перемогу добра над всеосяжним - як випливало я самого змісту його романів - капіталістичним злом втрачав свою беззастережність, щасливі кінцівки дедалі частіше суперечать логіці подій. В «Олівері Твісті» (1838), «Ніколасі Ніклбі» (1839) веред нами постають, з одного боку, глибоко правдиві і страшні у своїй майже документальній точності картини безправ'я. З гнівним викривальним пафосом пише Діккенс про робітні доми і приватні школи - справжні катівні для дітей. Письменник зображує жахливі нетрі злочинності - продукту гнобительського суспільства. Безжально оголює він зажерливість і лицемірство обивателів. З іншого боку - сентиментальна казка про те, як чесноти юних героїв врешті-решт винагороджуються багатими доброчинцями. Діккенс - поборник суворої правди ніби сперечається тут із шукачем тихої ідилії. І кінець кінцем потяг до правдивого» соціально-критичного зображення англійського життя перемагає, залишаючи мріям про химерне щастя місце десь на далекому узбіччі оповіді.

Цьому поглибленню реалістичної майстерності Діккенса сприяли обставини суспільно-політичного розвитку країни. В середині XIX століття стають очевидними всі вади буржуазного ладу в Англії, наочно виявляються негативні наслідки промислового поступу. На рубежі ЗО-40-х років провідну роль у політичній боротьбі трудящих відіграв чартизм - масовий визвольний рух британського пролетаріату. Хоча письменник не поділяв революційних ідей, він не міг залишатися байдужий до [6] справедливих вимог людей праці. Його сумління повставало проти кричущих фактів гноблення та сваволі, яким аж рясніла навколишня дійсність. З-під пера Діккенса в цей час виходять виданої соціальні романи, які сприймаються як звинувачення англійськогв капіталізму. Його славетний гумор набував в них гіркого, уїдливого звучання. Сатиричним узагальненням найпотворніншх суспільних вад стають образи Пексніфа, Урії Гіпа, Домбі, Скруджа, що уособлюють лицемірство та пожадливість, холодий егоїзм та огидне святенництво. В «Мартіні Чезлвіті» (1848) постав, за словами одного а критиків, вовче царство хижаків, якими керує корисливий розрахунок. В «американських» розділах цього роману митець на підставі власних вражень створив саркастичну картину життя Нового Світу. В цій країні гине надія на свободу, спотворюється саме поняття демократії. Змалювавши американське суспільство на ранньому етапі його розвитку, Діккенс довів, що вже тоді в ньому торжествувало дикунство власників.

Трагічного забарвлення набував реалізм Діккенса в романі «Торговий дім Домбі і син» (1848). Історія великого ділка - тилового представника капіталістичного бізнесу - разюче переконлива. Вона показує, як у гонитві за наживою нівечиться людська душа. Комерсант Домбі позбавлений нормальних людських почуттів. Єдине, що його цікавить,- це гроші, власність. Він, мов крижана брила, випромінює холод, і від нього страждають навіть найближчі Домбі люди - його діти. Але й тут письменник не відмовляється від характерної для нього проповіді морального перевиховання. Він не втрачає надії на зцілення від страшної хвороби егоїзму. Подібно до хлопчика в казки про Снігову королеву, Домбі оживав, зігрітий відданістю та любов'ю. Казкове перетворення, чи не так? Але давно помічено, яку велику роль відіграють у творах майстра казкові мотиви. Хіба не нагадують несподівані щасливі аміни у долі багатьох персонажів прозаїка чудове врятування Червоної Шапочки? Чи не виникав в нашій уяві постать Попелюшки, коли ми читаємо історію юних героїнь «Крамниці старожитностей»» або «Маленької Дорріт»? Фольклорні чаклуни, добрі феї, романтичні злодії часто виступають у Діккенса у вбранні мешканців сучасного йому Лондона. Письменник жив і працював у той час, коли ще неабияких волив мала література романтизму, а цей творчий напрям тісно пов'язаний із казкою. З цим витвором народної фантазії в прозу митця входили романтичні елементи. В кінці обов'язково винагороджується доброчесність, карається зло. Звернення до неї давало письменникові багатющі художні можливості. За допомогою казкових образів вій висловлював мрію про те, що досягти соціального миру можна, навертаючи багатих лиходіїв до гуманності. Палкий заклик до примирення і морального вдосконалення звучить і зі сторінок знаменитих своєю теплою поетичністю «Різдвяних повістей» (1843-1848).

В роки після придушення європейської революції 1848 року реалістичне мистецтво Діккенса не переживав кризи, як у багатьох інших [7] письменників. Навпаки, воно набуває ще більшої масштабності, соціально-критичної вагомості, психологічної складності. Дуже точно оцінив значення художніх відкриттів Діккенса Карл Маркс, коли поставив письменника на чолі блискучої школи англійських романістів, які в яскравих і красномовних книгах розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти, разом взяті.

Монументальні образні узагальнення найтиповіших явищ буржуазної англійської дійсності створює письменник у романах 50-х років. Небувалий викривальний заряд несуть зловісні образи цитаделі класового правопорядку - Канцлерського суду та нетрів «Самотнього Тома» - похмурої місцевості, населеної бідарями («Холодний дім», 1852), задимленого, позбавленого сонячного світла міста Коктауна - страшного міста визиску пролетарів («Тяжкі часи», 1854), безглуздого бюрократичного механізму Міністерства Тяганини та боргової тюрми Маршалсі («Маленька Дорріт», 1856). Не менш промовисті постаті носіїв соціального зла - аристократа сера Дедлока та «філантропки» місіс Пардігл, капіталістів Гредграйнда та Баундербі, мільйонера Мердля та всемогутніх бюрократів Поліпів. У цих масштабних багатолюдних полотнах твереза реалістичність, дошкульна сатира поєднується з щирим душевним хвилюванням, коли романіст розповідає про знівечені долі «маленьких людей». Ці жертви гноблення і беззаконня - водночас носії порядності і духовної краси. Показово, що, створюючи панораму соціального життя країни, Діккенс як одну з його важливих тенденцій розглядає піднесення боротьби робітничого класу. В романі «Тяжкі часи» письменник об'єктивно передає всю напруженість протистояння пролетарів і підприємців. Діккенсове перо чуйно фіксує душевну спустошеність буржуа, його «запрограмованість» на здобуття найвищого зиску. Що ж до робітників, то виснажлива підневільна праця не може вбити в них живу людину.

В останнє десятиліття літературної діяльності дещо зменшується проблемний розмах, критична напруга творів письменника. Однак він і далі схвильовано виступає на захист знедолених, з ущипливою іронією змальовує відразливі за своєю суттю соціально-психологічні типи. В читацьких колах, особливо починаючи з 40-х років, популярності набувають гостросюжетні твори з пригодницькими чи детективними елементами. Діккенс, як і інші видатні письменники, враховував цей інтерес читачів, «закручував» інтригу, вводив численні авантюрні ефекти, які, зрештою, були характерні для нього і раніше.

Роман «Великі сподівання» (1861) є яскравим доказом, що і в той час, коли Діккенс був на схилку віку й своєї творчості, він залишався великим реалістом, непримиренним до соціального зла та сповненим віри в людину.

Як відомо, процес виховання підлітка - це не лише засвоєння певної [6] суми знань, навичок, манер. Це передусім набуття тривких моральних засад, народження сумління. Історію того, як життя, середовище формують людину, часто називають «романом виховання». Саме цими словами можна визначити і «Великі сподівання». Все світло зосереджено тут на постаті головного героя - сільського хлопчика, а потім юнака Піпа. Етапи його життєвих мандрів - це ступені становлення його особистості, що через спокуси і помилки пробивається до духовного змужніння.

Осмислення долі молодої людини в умовах буржуазної Англії завжди було однією з головних тем творчості Діккенса. Цей інтерес по-різному виявився в історіях Олівера Твіста, Школаса Ніклбі та інших героїв Діккенсових романів. З особливою проникливістю та ліризмом його втілено в «Житті Девіда Копперфілда» (1850) - тонко написаній розповіді про формування творчої особистості, в якій впізнаються риси самого автора. «Великі сподівання», що розвивають цю традицію, споріднені і з іншими пластами художнього доробку митця. Так, безсмертну славу Діккенсу принесли змальовані ним образи дітей. Таких зворушливих дитячих постатей не знала література до Діккенса, та й пізніше небагатьом художникам вдалося перевершити його. Мабуть, ніде обурення письменника антигуманним характером суспільства не розкривалося так пристрасно, як в трагічних постатях скалічених життям дівчаток та хлопчиків. Прочитаймо сторінки, де описується смерть лагідної Нелл («Крамниця старожитностей») або маленького Поля Домбі, історії маленької Дорріт чи прибиральника вулиць Джо («Холодний дім»), і ми відчуємо сильне душевне потрясіння, побачимо в дії бойовий гуманізм Діккенса. Він пробуджував у своїх співвітчизників йти проти жорстокості суспільства, що прирікало наймолодших громадян на голодне животіння в фізичному та духовному розумінні слова.

Філіп Пірріп, на прізвисько Піп, не відчув тих найгірших страждань, що робили нестерпним життя інших дітей - героїв Діккенса. Однак і він не знав материнської любові, зростав у похмурому середовищі, своєрідними ознаками якого є сумовиті болота і цвинтар. Письменник майстерно передає зрушення в психології хлопця, який вчиться сприймати світ і розрізняти його світлі та темні боки. Сильне враження на нього справляє сумна недосконалість життя: воно позбавило його батьків, нагородило сварливою старшою сестрою, лякає страшними постатями збіглих каторжників. Здається, Діккенс збирається розповісти звичайну історію простого сільського юнака, що вступає у сіре, нужденне існування. Але це не входило у наміри письменника. На прикладі Піпа він ставить експеримент, який, власне, щоденно здійснювала реальність. Вона зштовхувала молоду, недосвідчену людину з підступними законами буржуазної системи. Діккенса цікавить, як поводитиметься юнак, якими маршрутами піде його життєве виховання. Чи буде він пристосовуватись до «правил гри», що обіцяють гроші та славу, чи, навпаки, дбатиме про збереження своїх чеснот, залишатиметься вірний високим моральним настановам? [9]

Видатні реалісти - Стендаль, Бальзак, Теккерей - часто вдавалися до подібних досліджень, справедливо вбачаючи у них можливість розкрити найтиповіші якості суспільства. Діккенс обирає дещо інші умови художнього експерименту. Герою «Великих сподівань» не треба ціною тяжкої праці, принижень і моральних злочинів добиватися успіху. Те, чого так палко прагнуть його літературні попередники з «Червоного і чорного», «Втрачених ілюзій», «Ярмарку суєти», приходить до нього саме. Неначе порухом чарівної палички, простий учень коваля Піп перетворюється на «казкового принца». Незбагненна щедрість невідомого покровителя дає йому солідний сталий прибуток, можливість вчитися, відкриває двері у широкий світ. Але саме тут і починається найцікавіше для письменника. Він влаштовує своєму героєві випробування заможністю, принадним суспільним становищем, перспективою дозвільного життя, а це, як відомо, один а найважчих екзаменів; витримати його може лише по-справжньому цільна натура.

Складність цього іспиту він відчув на собі повною мірою. Характер простого хлопця починає хитатися під тягарем удачі, що так несподівано впала на нього. Даються взнаки і властиві міщанському середовищу погляди, що орієнтують лише на здобуття матеріальних благ. Формула «великі сподівання» в обивательському розумінні позбавлена духовного змісту і тому часто набуває в романі гірко-іронічного звучання. Поділяючи забобони свого оточення, він раптом почувається істотою вищого гатунку. Він починає зневажливо дивитися на тих, кого звик поважати, в його поведінці з'являються зверхність, легковажність. Проте водночас відбувається й інший процес. Піп пізнає драматичні суперечності життя, у зіткненні з ними розвіюються міщанські уявлення хлопця. Він переживає напружену внутрішню боротьбу. Новий досвід, прикрі розчарування навчають його цінувати справжню людяність. Юнак, що вже дитиною болісно сприймав несправедливість, тягнеться до людей добрих і безкорисливих, як-от Герберт та його батько. Дедалі частіше його сумління звергається до взірців простоти і чесності - коваля Джо та дівчини Відді. Зрештою Піп ніколи не відчував близькості до людей з вищих кіл, норми буржуазного середовища лишилися для нього чужі. Після багатьох випробувань він відкидає спокусливі, але фальшиві моральні цінності. Тому втрата покровителя і спадщини (а це єдине джерело «ото добробуту) не сприймається ним як крах усіх його честолюбних планів. Навпаки, це своєрідне звільнення від обтяжливих обов'язків, можливість самоздійснення. Діккенс психологічно переконливо обґрунтовує перемогу в душі героя здорового морального начала. Воно завжди становило осердя характеру хлопця як людини з народу і відтепер визначає його думки.

Розповідь про нелегкі життєві пригоди Піпа побудована за законами авантюрного жанру. Вже на початку свого шляху герой стикається з загадками. І далі йому доводиться розплутувати таємниці, зустрічатися з небезпекою, боротися зі злочинцями. Це створює значне напруження [10] дії, хоча читач не може не помітити штучності певних ускладнень сюжету. Наприклад, лише дивовижний збіг обставин дозволяє Піпу знайти батьків Естелли. Письменник вдало скористався сюжетними можливостями, щоб широко й- вірогідно змалювати англійську дійсність. Він приводить нас у провінційну глушину і на гомінкі вулиці Лондона. З сільської кузні ми потрапляємо до аристократичного особняка чи столичної адвокатської контори. Леткий, життєрадісний настрій, що панує в будинку Покетів, змінюється гнітючою атмосферою Ньютейтської тюрми. Поряд з жвавими міськими пейзажами виникають тужливі сільські краєвиди та зловісний опис оповитої туманом Темзи. Ці різні за емоційним забарвленням сцени укладаються в цілісну барвисту картину. Вона відтворює Діккенсову Англію з її соціальними контрастами, хоча їх різкість і непримиренність не підкреслено так виразно, як у попередніх романах.

Самобутніх рис цій картині додають напрочуд різноманітні людські типи, виведені на сторінках «Великих сподівань». Яскраво накреслено образи провінційних обивателів. їх обмеженість, невігластво, вульгарність сконцентровані в постаті дядька Памблечука, самовпевненого хвалька, що догідливо схиляється перед грішми. На пожадливості, корисливій розважності наголошує Діккенс у численних образах буржуа, серед яких звертають на себе увагу своєю гротескністю родичі заможної міс Гевішем. Заради майбутньої спадщини вони ладні терпіти будь-які приниження, демонструвати потворне лицемірство. Самовдоволена свідомість свого багатства сповнює пихи дурного неука Драмла, надає йому грізної руйнівної сили. Майстер соціально-психологічного портрета, Діккенс виділяє у своїх персонажах найсуттєвіше, втілює типове подекуди у парадоксальні форми. Так, у постаті клерка Вемміка яскраво показана роздвоєність існування «маленької людини», що змушена служити і підкорятись, але прагне зберегти незалежність своєї особистості. Якщо на роботі Веммік - стриманий і педантичний конторник, то вдома він ніжно піклується про батька, захоплюється веселими дивацтвами. Але ці два обличчя Вемміка різко відмежовано одне від одного.

З-поміж персонажів твору вирізняється небуденністю своєї вдачі міс Гевішем. Ця багата жінка прирекла себе на добровільне ув'язнення. Ще в юності її віра в життя і надія на щастя були брутально розтоптані хижим егоїзмом оточення. Час в її будинку зупинився, пережите потрясіння ламає психіку жінки. Однак в образі міс Гевішем навряд чи слід вбачати, як це роблять деякі дослідники, лише вияв інтересу Діккенса до хворобливого стану людської душі. В дивацтвах старої є своя страхітлива логіка. По суті, Діккенс говорить тут про притаманне буржуазному світові в цілому зростання підступності й жорстокості. Зло породжує зло, бездушний розрахунок, що перекреслив усі сподівання жінки, проростає в її серці мстивим бажанням бачити чужі нещастя. Міс Гевішем готує до помсти свою вихованку [11] Естеллу, прищеплюючи дівчині цинічну зневагу до людських почуттів. Заможна відлюдниця вигадливо глузує зі своїх захланних родичів, що нетерпляче чекають на її смерть^ Та ось ця самотня жінка зустрічається зі щирою безкорисливістю. І тут її душа відповідає на доброту, віддячує тим, хто зумів у холоді власницького суспільства зберегти сердечне тепло, здатність дружити й допомагати іншим.

Діккенс не був би великим гуманістом, якби навіть у ницих характерах не пробував відшукати щось позитивне. В адвокаті Джеггерсі, перед яким клієнти та противники клякнуть від страху, він відкриває доброту, приховану порядність. Нещасна жертва буржуазного правопорядку, каторжник Мегвіч у найжахливіших умовах каторги й вигнання плекав почуття вдячності до хлопця, що колись підтримав його. Та є в романі ціла група персонажів, що уособлюють мрію митця про людяність, чесне трудове життя. В їх зображенні знов міниться соковитими барвами гумор Діккенса. Це і доброзичливий друг Піпа Герберт та його батько, це і скромна Бідді. З особливою симпатією говорить письменник про сільського коваля Джо Гарджері. В цього простого трудівника незвично щедра і мудра душа, життєрадісна вдача. Ця по-справжньому надійна людина, що гордо виконує свою працю, ніби випромінює якесь цілюще світло. На думку Діккенса, така моральна чистота можлива лише за межами буржуазної практики. Не випадково неприступна Естелла, серце якої наче поховане під кригою байдужості, починає відтавати після того, як зазнала численних ударів долі, втратила статки і становище в суспільстві. Та й сам герой роману віднаходить достойні життєві цінності, лише коли відмовляється від облудних ідеалів буржуазного світу.

Тож чи справдилися великі сподівання Піпа? На перший погляд, ні. Але подумаймо - чого насправді сподівався від життя юний герой твору? Він шукав справедливості, доброти, кохання. Справедливості він не знайшов і не міг знайти у тогочасній Англії. Але юнак розкрив у собі самому людяність, повагу до праці, багатство почуттів. Він побачив їх у близьких йому людях, навчився шанувати ці чудові риси. І в цьому розумінні ми, певно, можемо говорити про те, що великі сподівання не зрадили Піпа.

Отже, наслідок літературного експерименту Діккенса не схожий на результати, які одержували інші письменники-реалісти та й сам Діккенс в інших своїх творах (наприклад, у «Холодному домі»). Проте дещо ідилічне розв'язання конфліктних вузлів у цьому романі ще раз засвідчує незламну віру великого англійського митця в людину, в те, що її духовна краса здатна піднестися над кров'ю і брудом експлуататорського суспільства. За цю віру і сьогоднішні читачі Діккенса віддячують йому шаною й любов'ю.

АНДРІЙ БАКАНОВ, кандидат філологічних наук

 


© Aerius, 2004


См. также рулонные шторы в Киеве на zhaluzi.org. Рекомендуем!