[Невідомий автор]
Батрахоміомахія, або Війна жаб і мишей
Переклад П. Стрільцева


© [Невідомий автор], VI ст. до Р.Х.

© П.Стрільцев, 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 126-130.

Рядки: 1-102, 250-306. Якщо знаєте де знайти 103-249, пишіть.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Передмова

Батрахоміомахія - невелика поема (з 305 віршів) [!], писана гекзаметром, цікава для нас як найстаріша, до збереглася до нашого часу, літературна пародія й один З найперших зразків цього літературного жанру в європейській літературі взагалі. Сюжет поеми, який наближає її до циклів так званого «тваринного епосу», досить розвиненого в стародавніх літературах усіх культурних народів світу (його можна знайти і в арабському збірнику оповідань «Каліла й Дімна», що є перекладом відповідного староіранського зразка, утвореного з індійського оригіналу, який не зберігся, але має свою пізнішу обробку в оповіданнях, зібраних під назвою «Панчатантра»), зовсім не складний і сам собою не міг би привернути уваги дорослого читача: миша Псіхарпакс (Крихтохапун) була запрошена жаб'ячим царем Фісігнатом (Надуйгуба) відвідати його царство. Для цього Фісігнат бере Псіхарпакса собі на спину, і так вони мандрують болотом. Раптом з'являється водяна змія (точно невідомо, яка це тварина), і Фісігнат, рятуючи життя, поринає у воді, тим часом як Псіхарпакс тоне. Через це виникає війна між ображеними мишами й жабами. Про цю війну радяться боги на Олімпі. Після кровопролитної сутички миші починають перемагати. Тоді, щоб урятувати жаб'ячий рід від остаточного винищення, Зевс кидає блискавку, але й цим не може зупинити войовничого запалу мишей. Нарешті, для врятування жаб він посилає їм на допомогу раків, які женуть мишей. Навіть з такого короткого огляду змісту можна побачити паралелізм між «Іліадою» й «Батрахоміомахією» (наприклад, нарада богів). Але самий сенс пародійності (пародія - грецькою мовою - приспів або протиспів) полягає в контрасті між «високим» стилем і «низьким» сюжетом, тобто застосуванням високоурочистого й умовного словесного оформлення гомерівського героїчного епосу до оповідання про фантастичну війну жаб і мишей. Щодо питання про автора і час складання поеми, то тут точних даних ми не маємо. Антична традиція приписувала цей твір авторові «Іліади» й «Одіссеї» або якомусь Пігретові. Тепер можна вважати, що поема ця складена в усякому разі не Гомером, а час складання можна приблизно встановити як VI ст. до н. є. Підставами для такого визначення є використання в поемі одного виразу Алкея (див. вірш 78), згадування півня, який потрапив до Греції з Малої Азії за часів Теогніда (друга половина VI ст.), а так само й те міркування, що в V ст. не могло бути такої примітивної пародії, бо тоді пародії на Гомера досягли вже свого розквіту в особі Гегемона Фасоського. Багато наслідувань поеми знаходимо в пізнішій європейській літературі; такі, наприклад, «Фрошмейзелер» - поема німецького письменника XVI ст. Ролленгагена; в російській літературі XIX ст. «Война мышей и лягушек» В. А. Жуковського; в українській - «Жабомишодраківка, з гречеського лиця на козацький виворот на швидку нитку перештопана», СПБ, 1859 (перша спроба українського гекзаметра) К. І. Думитрашка. [126].

О.І. Білецький


Рядки: 1-102, 250-303 (?)

[Тут, можливо, певна плутанина у нумерації. По-перше, існує кілька списків цієї поеми і в них різна кількість рядків. По-друге, у книзі ця нумерація чомусь не вказується. По-третє, якщо другий уривок (250-303), починається з 250 рядка, то закінчується не 303, а 306. В.Пащенко вказує, що у поемі 299 рядків, М.С.Альтман, що 300]

 

001] Розпочинаючи, спершу я Муз хоровод з Гелікону

002] Серце моє на пісню натхненну прошу запалити -

003] Я її ось на колінах творю на табличках писальних -

004] Про колотнечу страшну, війнодишного справу Арея.

005] Будьте ласкаві прихильно до вух донести усім смертним,

006] Як-то відзначились миші, на жаб пішовши війною,

007] Подвиги як повторяли мужів земнородних Гігантів.

 

008] Справа, як слухать чуток, такий ніби мала початок.

009] Спрагле колись мишенятко, від кігтів кота врятувавшись,-

010] Біля озерця було це -губами до нього припало,

011] Воду смакуючи гожу. Його-то побачила зараз

012] Жаба з озерця криклива й таку зняла вона мову:

013] - Гостю, ти хто такий будеш? Відкіль ти прибув? Хто твій батько?

014] Щиру кажи лише правду, брехню-бо я вмить розпізнаю.

015] Визнаю ж приязні гідним - тебе запрошу до господи,

016] Ще й подарунків коштовних тобі надаю багатенько:

017] Цар я Надуйгуба, власне, котрий у цьому ставочку

018] Шаною жаб користає як їх володар повсякчасний.

019] Батько Багній породив мене від Водоплави-царівни,

020] З нею в коханні з'єднавшись на кручах ріки Ерідану.

021] Дуже ти гарний і доблесний, бачу, значний серед інших;

022] Мабуть, ти вождь берлоносний і в битвах завзятий вояка

023] Будеш, напевно. Та ну-бо, скоріше про рід свій розказуй.

 

024] Тож Крихтохап після нього у відповідь зараз озвався: -

 

025] Що ж ти про рід мій розпитуєш, друже? Усі його знають -

026] Люди, богове і птаство, що ген у блакиті ширяє.

027] Звати мене Крихтохапом, до того ж дитям величаюсь

028] Батька свого Хлібогриза вельможного. Ну, а матуся -

029] Це - Жорнолизка, відома дочка владаря Шинкогриза;

030] В хаті мене породивши, на ласощах різних ростила -

031] Фігах, горіхах та всяких, які тільки є, марципанах.

032] Як же нам дружбу закласти? Природа ж моя таки інша:

033] Ти ж бо вікуєш у водах, а я - це візьми до уваги -

034] Звик у людей усе гризти. Від мене тобі не сховати

035] Хліба з найкращого млива у кошику круглім нікуди,

036] Ні пиріжечка смачного, що сиром начинений щедро,

037] Ані окрайчика шинки, ні нутрощів, салом оброслих,

038] Ані свіженького сиру із ніжносолодких вершечків,

039] Ані медових коржів - до цього й безсмертні охочі,

040] Ані наїдків, що їх для людей куховари готують,

041] Вмільці як слід присмачити усяку приправами їжу.

042] І лиховісного гуку війни не сахавсь я ніколи,

043] А, навпаки, у січах із першими в лавах стинався.

044] Я не боюся й людини, хай ростом вона величезна;

045] Вибравшись гарно на ліжко, за пальця краєчок кусаю,

046] То до п'яти знов візьмусь, і укус цей ніяк не відчутний,

047] З милого сну він не збудить, хоч як я кусаю й кусаю.

048] Трьох тільки в цілому світі страхаюсь таки безгранично:

049] Яструба вкупі з котом, що горя не раз завдавали, [127]

050] Та небезпечної пастки, де гибель підступна чигає.

051] А щонайбільше жахаюсь кота, що для нас найстрашніший:

052] Він, хоч і в нірку шмигнути, уперто над нею чатує.

053] Не споживаю капусти я, ні гарбузів, ні редиски,

054] На буряках не пасусь, не вживаю й селери тієї,-

055] Це ж бо для вас харчування, які живете по калюжах.

 

056] Злегка на це посміхнувшись, Надуйгуба тут обізвався: -

 

057] Ти розбалакавсь занадто про черево, гостю; і в нас б

058] Змога дивин достобіса в воді й на землі оглядати,

059] Бо земноводний дав спосіб життя усім жабам Кроніон -

060] В двох пробувати стихіях, у житлах цілком супротивних -

061] По суходолу стрибати і в воду, пірнувши, ховатись.

062] Впевнитись хочеш у цьому - легенька цілком буде справа:

063] Сядь-но мені лиш на спину, тримайся гаразд і не зсунься,

064] Та й завітаєш на радість собі до моєї домівки.

 

065] Мовив і плечі підставив - брикнув той цієї ж хвилини

066] Й ніжної шиї вхопився, на неї проворно стрибнувши.

067] Спершу радів незвичайно, бо поблизьки захистки бачив,

068] І любувався плавбою. Але після того, як хвилі

069] Сині його сполоснули, дрібними заплакав сльозами

070] Й хвостика в воду він виструнчив, наче стернуючи справді.

071] Ревно богам він молився, аби лиш до суші дістатись,

072] В дурості каявся зайвій, і рвав на собі він чуприну,

073] Руки ламав у відчаї; стривожене серденько в грудях

074] Тіпалось несамовито. На землю бажавши вернутись,

075] Він мимоволі зайойкав і, пойнятий жахом холодним,

076] Зрештою мовив-таки, одним усе духом сказавши:

 

077] - Чи провіз так на спині вантаж препалкої любові

078] Бик, що з Європою мчався по хвилях до острова Кріту,

079] Як понесла мене, мишу, на спині до хати своєї

080] Жаба на гладі прозорій, строкатим розкинувшись тілом!

 

081] Вуж-водяник де не взявся - страхіття однаково грізне

082] Для обидвох: над водою він високо випрямив шию.

083] Тільки Надуйгуба вздрів це - і шаснув у воду байдужий,

084] Що на загин неминучий покинув супутника в скруті:

085] Булькнув на дно у ставочок і втік він від чорної смерті,

086] Скинута ж миша зненацька горілиць упала у воду

087] І, потопаючи в хвилях, лиш порскала й борсалась вельми.

088] Часто пірнала під воду, частенько ізнов виринала,

089] Б'ючи лапками, та згуби минути було не під силу:

090] Змочена шерсть, обважнівши, тягла її вспід нездоланно.

091] Тонучи в хвилях, такі ще востаннє слова пропищала:

 

092] - Ні, від богів не сховаєш, Надуйгубо, зла, що накоїв.

093] Скинувши в став мене з себе, неначе з високої скелі.

094] Ти б мене не перевершив, негіднику підлий, на суші -

095] У всезмаганні, борні й перегонах, але ти навмисне

096] У глибочінь мене вергнув; та бог справедливий те бачить:

097] Мишаче військо помститься за це на тобі, неодмінно.

 

098] Мовивши так, захлинувся. Одначе якраз зауважив

099] Це Блюдолиз, що саме сидів тут на березі тихім [128]

100] І для мишей він найпершим став вісником смерті лихої.

101] Пискнувши несамовито, порвавсь він мишей сповістити.

102] Ті ж, як про лихо дізнались, страшенна їх лють охопила.

 

103-249] Щоб помститись за смерть Крихтохапа, миші оголошують жабам війну. Починається битва, і миші беруть гору.

[Якщо ви знаєте, де можна знайти переклад (П.Стрільцева чи когось іншого) цього пропущеного уривку (у якому журналі чи книзі він є), будь-ласка, повідомте мене - aerius@ukr.net ]

 

250] Як Хлібогриз розтрощив Надуйгубі списом голінку,

251] Той з бойовища подавсь, кульгаючи в муці нестерпній,

252] І до канави метнувся, щоб наглої смерті уникнуть;

253] Та ще не раз виринав він, нестерпної сповнений муки.

254] Як Цибуляк запримітив, що цар напівмертвий звалився,

255] Врізавсь до першої лави і гострим кольнув очеретом -

256] Та ба, щита не пробив він: зав'яз його списа лиш кінчик.

257] Стукнув його ж по шоломі міцнім і в горнятко завбільшки

258] Лопухоїд божественний - Арея точнісінький образ,-

259] Що задиракою тиснув на жаб сам один проти юрми;

260] Тож і до нього шатнувся, та він як поглянув, не встояв

261] Перед силенним вояцтвом - пірнув у безодню ставочка.

 

262] Був у мишей один хлопець, значний парубчак серед інших,

263] Майстер боїв рукопашних, улюблений син Хлібомисла;

264] Звавсь Скибокрад-верховода, наслідувач бога Арея,

265] Що між мишей виділявся, один борючись проти юрми.

266] Саме стояв він і чванивсь, що тут-таки, біля ставочка,

267] Вигубить сам, без нікого, поріддя ропух невгамовних.

268] І, шкаралупу горіха розбивши на дві половинки,

269] Припасував до плечей їх для захисту рук від ударів.

270] Хвастощі, може, й здійснив би він, бувши добрячий моцака,-

271] Жаби, однак, налякавшись, усі до ставка відступили.

 

272] Стежив за боєм, звичайно, людей та богів усіх батько,

273] Й шкода Кроніону стало тих жаб, що оце пропадали.

274] Тож головою хитнувши, таке він почав говорити:

 

275] - Диво ж бо, леле, ой диво очима я бачу своїми.

276] Сильно-таки непокоїть мене Скибокрад, що в ставочку

277] Вибити жаб нахваляється. Тим-то поспішно Палладу

278] І війнодишного разом із нею пошлімо Арея,

279] Щоб його в бій не пустили, дарма що такий він силенний.

 

280] Так от промовив Кротон, а Гера йому відказала:

 

281] - Тут ні Афіні, Кроніде, ні навіть потузі Арея

282] Не відвернути від жаб цих над ними навислої згуби.

283] На порятунок ходімо усі. Та в рух свою зброю

284] Міг би ти кинуть - лиш так ми знешкодимо зуха такого -

285] Нею Титанів скарав ти, сміливих і дуже завзятих,

286] І погубив Капанея могутнього, як і чудного

287] Занапастив Енкелада та плем'я Гігантів дикунське.

 

288] Так говорила. Кроніон жбурнув тоді громом огненним:

289] Загрюкотіло найперше й труснуло високим Олімпом.

290] Вслід за цим блискавка ясна, пронизлива Зевсова зброя,

291] Звивисто в небі мигнула, з руки владаря полетівши.

292] Всіх громовиця злякала: і жаб, певна річ, і мишей теж,

293] Та не спинила навали мишей; навпаки, їх ще більше

294] Вибити впень поривалося жаб задирливих кодло. [129]

295] Так було б сталось, та зглянувсь на жаб із Олімпу Кроніон

296] І в найскрутнішу хвилину негайно послав оборонців.

 

297] Де не взялися тварюки - у панцирах та клишоногі,

298] Зігнуті, повзають рачки, мов кліщі в них рот, твердошкірі,

299] Широкоплечі, кощаві, а спини яскраво лисніють;

300] Згорблені, руки в них - клешні, та й дивляться аж з-під грудей десь;

301] Ще й восьминогі, дворогі, в поході нестримні, а звуть їх

302] Раками. Хвостики раки мишам відгризати взялися

303] Й ноги та руки також, а мишачі леза згинались.

304] І, налякавшися раків, не встояли миші нікчемні -

305] Кинулись притьмом тікати... Вже сонце на заході згасло,

306] Й справа війни одноденної зрештою так закінчилась.


© Aerius, 2003