Життєписи трубадурів
[уривки]
Переклад з російського перекладу О.Горенко


© невідомий автор

© О.Горенко (переклад з рос. перекладу), 2003

Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 251-253.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Про "Життєписи"

 

V. Джауфре Рюдель, сеньйор Блайї

VI. Бернарт Вентадорнський

XI. Бертран де Борн

 


 

В XIII ст. з'явилися прозові життєписи трубадурів, різні за обсягом та жанром, які свідчать про величезну популярність цих поетів. Хоч сучасна наука визнає реальне підґрунтя певних фактів, значний в них і елемент вигадки. Всього до нас дійшли життєписи 101 трубадура. Деякі з них в кількох рядках подають мінімальні відомості про поета, інші є розгорнутим викладом різнорідної інформації - легенд, анекдотів, тлумачень його пісень. Очевидно, що первісно їх складали жонглери для виконання перед піснями з метою пояснити обставини їх створення, назви місцевостей та імена персонажів. Ці коментарі інколи називають "першими зразками європейської літературної критики". Далі йдуть кілька прикладів життєписів трубадурів.

 


 

 

V. Джауфре Рюдель, сеньйор Блайї

Джауфре Рюдель, сеньйор Блайї, був чоловік вельми шляхетний. Заочно покохав він графиню Тріполітанську, по самих лише гарних чутках про її куртуазність, що [251] йшли від прочан, які поверталися додому з Антіохії. І склав він про неї багато пісень, і наспіви їхні були прегарні, але слова прості. І так він хотів побачити її, що пішов у хрестовий похід та став плисти морем. На кораблі здолала його тяжка хвороба, так що ті, хто були з ним, вирішили, що він вже помер та, як привезли до Тріполі, поклали його, наче мертвого, у будинку для подорожніх. Графині ж дали знати про це, і вона прийшла до нього, до самого його ліжка, та взяла у свої обійми. Одразу спізнав він, що то сама графиня, й повернулися до нього слух та почуття. І став хвалити він Господа за те, що збереглося йому життя, аж доки він її побачив. Так він і помер, в неї на руках. І звеліла вона поховати його з великими почестями біля храму тамплієрів, сама ж з великої скорботи по ньому того ж самого дня постриглася у черниці.

 

 

VI. Бернарт Вентадорнський

Бернарт Вентадорнський походив з Лімузину, з замку Вентадорн. Роду він був простого, походячи від служилого чоловіка, що правив за грубника й топив піч, де випікали хліб для всього замку. Виріс він зграбним та файним хлопцем, навчився добре співати та опанував трубадурське мистецтво й став чоловіком, що розумівся на законах куртуазії. Сеньйор його, віконт Вентадорнський, не міг нарадуватися ані на нього самого, ані на його мистецтво й надавав йому всіляку шану.

Була у віконта Вентадорнського дружина, юна, шляхетна та весела. Велику радість надавали їй і кансони Бернарта, і він сам, і ось полюбила вона його, а він її. 1 став він у піснях своїх та кансонах вихваляти її, і своє кохання до неї, і її гідність.

Довгий час тяглося їхнє кохання, доки не помітили його і сам віконт і багато інших. Коли віконт про це довідався, прогнав він від себе Бернарта, а дружину свою звелів замкнути та міцно стерегти. І дамі довелося відмовити Бернарту й прохати, щоб він пішов та віддалився з тих місць.

Рушив він у путь та прибув до герцогині Нормандської [Алієнори Аквітанської], дами юної та шляхетної, і такої, що вміла цінувати звитягу, честь та грацію звернених до неї похвалянь. Кансони та пісні Бернарта дуже подобалися їй, і вона зустріла та прийняла його вельми сердечно. Довгий час жив він при її дворі та покохав її, а вона його, і склав на її честь багато чудових кансон. І ось в той час, як він перебував у неї, взяв її за дружину Генріх, король англійський, та забрав з Нормандії. А Бернарт, сумний та тужливий, залишився по цей бік моря та вирушив до доброго нашого графа Раймона Тулузького і залишався при ньому аж до самої його смерті. А тоді пан Бернарт з великої туги по ньому вступив до Далонського монастиря, де й скінчив свій вік.

 

 

XI. Бертран де Борн

Бертран де Борн був володарем замку в єпископаті Перигорському - замку під назвою Аутафорт. Безперервно воював він із своїми сусідами - графом Перигорсь-ким та віконтом Ліможським, з братом своїм Костянтином та з Річардом, доки той був графом Пуатьє. Був він звитяжний лицар та хоробрий вояк, куртуазний шанувальник дам та прегарний трубадур, обізнаний у законах ввічливості та солодкомовний, який однаково вмів трактувати про добро та про лихо. [252] Коли б він тільки не забажав, завжди він міг змусити Генріха короля та його синів діяти за його вказівкою, а бажав він завжди того самого: щоб всі вони - батько, син та брат - весь час один з одним воювали. Бажав він також, щоб завжди воювали між собою король французький та король англійський. Коли ж вони укладали мир чи перемир'я, одразу ж намагався він сирвен-тами своїми той мир зруйнувати, переконуючи кожного, що той себе зганьбив, уклавши мир та зробивши поступки. І від цього отримував він великі блага, але й бід мав чимало.

 

(Жизнеописания трубадуров. Жан де Нострдам. Жизнеописания древних и наиславнейших провансальских пиитов, во времена графов провансских процветших. М.: Наука, 1993, с.18; 20-21; 51-53)